Незалежна Україна була прив’язана до росії принаймні трьома «мотузками»: економікою, мовою та московською церквою.
Те, що українці змушені миритися з присутністю в Україні московської церкви є неприпустимим, бо РПЦ – фактично державна церква росії, тож її складова – УПЦ мп є інструментом ворожої нам держави. Якщо голодомор знищував українців фізично, то понад 300 років – з 1686 р. – московські церковники знищували українців духовно. Російська імперія і московська церква призвели до заміни почуття національної самосвідомості почуттям абстрактної конфесійної приналежності.
Самодержавству вдалося з допомогою московського православ’я заморозити українську національну свідомість на рівні москвофільства.
В умовах ідеологічного вакууму, що утворився внаслідок банкрутства комуністичної ідеології, проімперські сили кинулись на пошуки нової імперської ідеї і головну роль у її конструкції відводили московському православ’ю.
Для повного торжества Української незалежної держави недостатньо вийти з єдиного економічного простору, набагато важливіше – розірвати оте вікове «единое духовное пространство», на якому упродовж віків паразитувала імперія. Спочатку це було «православне єдиновірство», потім – комуністичне, а тепер – знову московське православ’я.
Парафії упц мп були легальними майданчиками путінської машини зомбування. З початком агресії проти України вони залишаються розсадниками антиукраїнської пропаганди в Україні. Процитуємо російського публіциста О.Нєвзорова, який влітку 2017 р. заявив: «Я візьму на себе сміливість рекомендувати українцям якомога скоріше і якомога жорстокіше вирішити питання з РПЦ, з московською церквою, яка перебуває на території України… Адже це пропагандистська організація. Це організація, яка висмоктує з України гроші й на ці гроші жирує і, знову-таки, веде війну проти України…»
Постає питання: чи упц мп є самостійною українською церквою. У її середовищі є ієрархи та віряни, що прагнуть позбутися московської опіки, але їх, на жаль, ще мало. В 2018 р. два ієрархи залишили упц мп – Драбинко та Шостацький перейшли до ПЦУ, були учасниками об’єднавчого собору.
Рпц вважає Україну своєю так званою канонічною територією, а в самій упц мп є ієрархи, в яких слово «Україна» будить ненависть, і вони часто послуговуються термінами «Малоросія» чи «Новоросія». Інші доводять, що українська мова – «вигадка поляків та австрійців» чи зіпсована російська, а українці – не окрема нація. В упц мп поклоняються московським святим. У 2007 р. синод рпц проголосив Андрія Боголюбського, який у 1169 р. зруйнував Київ, святим, а ще в 2000-му царя Миколу II (Кривавого) прославили як священномученика. Упц мп зберігає анафему, накладену московською церквою на гетьмана Івана Мазепу.
Самі ієрархи підтверджують, що упц мп є складовою рпц. Митрополит Онуфрій у своїх посланнях неодноразово наголошував, що в упц мп немає «жодних духовних аргументів на користь того, щоб від’єднатися від московського патріархату». А з нагоди 70-річчя кіріла дякував йому за «співчуття і співучасть до своїх вірних чад з упц мп, яка перебуває в складі московського патріархату». А кіріл, коли приїжджав в Україну «как пастырь» провідати парафії московського патріархату рпц, заявив, що «рпц ніколи не погодиться на незалежність Української церкви від московського патріархату». Бо Україна – ласий шматок для москви – 40% структури рпц – в Україні.
Пам’ятаймо слова З.Бжезінського: «Якщо віруючі якоїсь держави підпорядковані вищому духовному керівництву іншої держави хоча б на 20%, то така країна ніколи не зможе побудувати самостійної держави».
Не треба забувати, що рпц діяла як філія КДБ. Красномовний факт: за даними історика Романа Скакуна в 1947 р. в Україні із 18 єпископів 15 були агентами КДБ. Влучну характеристику московському православ’ю дав релігієзнавець, професор Дмитро Степовик: «В Україну прийшло з москви нібито те ж саме православ’я, але якесь дивне, нетерпиме до всього, лайливе і нарікаюче, підозріле і чиннопоклонне, без християнської любові. Замість священників-пастирів прийшли наглядачі».
А упц мп трубить, що вона самостійна та ще й українська церква! Проте статус незалежності і самостійності в управлінні, що його має упц мп, не відповідає нормам канонічного права православної церкви. Структура православних церков передбачає автокефальні (нині їх 15 церков) і автономні церкви». Тож чи є такою упц мп?
Розглянемо це питання з огляду на події 1990 р. Йдеться про «грамоту Алексія II митрополиту Київському і всія України, предстоятелю УПЦ» від 27 жовтня 1990 р., в якій нібито визнано самостійність упц. Але варто згадати й інші документи, зокрема «Положення про екзархати московського патріархату» від 31 січня 1990 р. В цьому документі сказано: «Єпархії з їх благочиннями, парафіями та монастирями, які розташовані на території Української РСР, канонічно складають український екзархат московського патріархату… Українська православна церква – інше офіційне найменування Українського екзархату московського патріархату». Після цього з’явилися грамота і указ московського патріарха про т.зв. незалежність упц. Де йдеться: «упц надається незалежність і самостійність в її управлінні в рамках статуту про управління рпц… У зв’язку з цим найменування «Український екзархат» скасовується». В Грамоті є дуже суттєве застереження, а саме: «упц з’єднана через рпц з єдиною святою соборною і апостольською церквою». Ось така «самостійність».
Про те, що упц не самостійна, свідчать лист і звернення Собору (1-2 листопада 1991 р. і 28 листопада 2000 р.) з проханням дарування цілковитої канонічної самостійності до Вселенського Патріарха Варфоломія. Цікавою з цього погляду є відповідь Варфоломія на лист єпископів УПЦ. У ньому Варфоломій вказав, що вони не мали права звертатися до нього безпосередньо, а лише через керівництво церкви, тобто Алексія II, бо упц є частиною рпц.
16 серпня 2000 р. архієрейський собор рпц затвердив нову редакцію канонічного статуту рпц, в якому, зокрема, йдеться: «Юрисдикція рпц поширюється на осіб православної віри, які проживають на канонічній території рпц: росії, білорусії, України, Молдови». Всі ключові питання вирішує московський патріарх, свідчать рішення собору рпц (29 листопада – 2 грудня 2017 р.), а саме: утворення або скасування єпархій упц, обов’язковість для упц рішень архієрейських соборів рпц, архієрейський собор рпц є вищою судовою інстанцією для упц, і святе миро вона має отримувати від московського патріархату. Предстоятель церкви, хоч і обирається єпископатом упц, але благословляється патріархом московським. Будь-яка статутна діяльність упц має бути підтверджена патріархом московським.
Після 24 лютого 2022 р., з початком широкомасштабної війни, упц вичікувала і залишалась в орбіті москви. Деякі священники і єпископи перестали поминати кіріла як патріарха, дехто, як Сергій – митрополит Тернопільський та Кременецький, відмовився від ордена «дружби народів», який йому вручив путін у 2007 р. і закликав молитись за мир та засудив агресію росії. Понад 400 священнослужителів упц мп звернулись з клопотанням про суд над кірілом до Собору Предстоятелів Древніх Східних Церков, за його моральний злочин: підтримку війни росії проти України, благословення московських окупантів на їх злочини. Та серед підписантів немає жодного єпископа, і, до речі, лише один священнослужитель з Тернопільщини. Але цього замало. І, як-то кажуть, «гора породила мишу». 27 травня відбувся Собор упц мп, на якому оголошено про незалежність від москви через внесення змін до статуту церкви, підтвердивши тим самим, що упц мп ніколи не була незалежною, бо нащо «незалежній» ще раз оголошувати незалежність.
В підчищеному статуті йдеться, що управління упц мп в Києві, та нагадаємо, що на соборі рпц (29.11-02.12.2017 р.) затвердили, що центр управління упц мп розташований у Києві. Вказали, що предстоятель упц мп, наразі митрополит Онуфрій, не буде членом синоду РПЦ. Викинули про зв’язок з рпц, нібито упц мп не підпорядкована московському патріарху. І знову нагадаємо «незалежникам», що в грамоті алексія II сказано, що «упц з’єднана через рпц з єдиною святою, соборною і апостольською церквою», тобто із Вселенським православ’ям. Аналогічний запис був у статуті про молитовну єдність з РПЦ. Ці хміни вказують, що упц мп перебуває поза світовим православ’ям і до своєї «незалежності» додає ще й свою неканонічність. Всі ці хитрощі роблять, щоб прикрити і надалі свій зв’язок з москвою, хоча вона залишається в структурі РПЦ. Про це нагадала рпц своїм холопам на Соборі 7 червня. Підтверджено рішення Собору 2017 р., що «Рішення про зміни статусу упц приймає помісний собор рпц, яка підпорядкувала три єпархії упц мп в окупованому Криму.
В нашій області є центр московського православ’я – Почаївська лавра. За царизму вона була осередком московського «цареславія» та чорносотенства. І до сьогодні вона є форпостом москви, ідеологічним агентом ворога, проповідуючи «руський мир», і нагадує не центр духовності та паломництва, а силову структуру для «устрашения» інаковірців та утримання вірян під ідеологічною та фінансовою владою московії.
Росія, крім військових дій, веде і широкомасштабний інформаційний наступ, складовою якого є релігія. Держава не має бути спостерігачем в релігійному питанні, адже володіє певними важелями. Конституція України (ст.25 та ст.102) зобов’язує державу та її Президента як гранта Конституції у означених законом випадках втручатися у діяльність церков, відстоюючи права і свободи вірних. Закон України «Про основи національної безпеки України» чітко вказує на релігійний аспект загроз національним інтересам і національній безпеці України (ст.7-8). Релігійні проблеми є питанням національної безпеки. В тилу української армії веде проросійську політику московська церква під вивіскою упц мп. Прийнятий Верховною Радою закон про перереєстрацію упц мп як російської церкви в Україні, призупинений. Через його розгляд у Конституційному Суді кілька законопроектів з релігійного питання не розглядають у Верховній Раді. А тим часом керівники упц мп роблять спроби зберегти свій статус-кво і залишитись під егідою москви. Про це чітко говорять рішення Собору упц мп 27 травня ц.р.
Через 300 років історична правда і справедливість були відновлені – Україна отримала духовну незалежність. На зламі 2018-2019 рр. відбулась історична подія для України – вона отримала Томос – документ, що засвідчив автокефалію Православної церкви України. Це єдино правильний шлях, і тому московській церкві не має місця в Україні. «Геть московського попа з української хати!» – потреба нинішнього дня. Це розуміють свідомі українці. Приймають і політичні рішення. На території м. Конотопа Сумської області заборонена діяльність церкви московського патріархату. Міський голова м.Конотопа Артем Семеніхін заявив: «Між ворогом і його агентом немає різниці. А у випадку московського патріархату це є два в одному. Тому я прийняв рішення заборонити на території мого міста діяльність цієї агентурної мережі фсб». У Монастирській громаді московський патріархат визнали ворожою спільнотою.
Потрібно Тернопільським обласній та міській радам піти цим шляхом і ухвалити подібне політичне рішення, бо позиція вичікування є неприйнятною.
Московити, використовуючи церковних яничарів, нав’язували і продовжують нав’язувати нам свої «правду», світогляд, втягують нас, українців, у московський хомут, і в авангарді цього процесу упц мп. Вона – чи не останній бастіон імперії в Україні. І жодні відмовки, що то «справа віруючих», свобода віросповідання, не має вводити нас в оману. Українець не може бути в цій церкві, а лише «московин української крові» (за висловами І. Франка). Так Франко називав українців, що служили ворогу України московії.
