Як відьми на Тернопільщині герцювали

Ой візьму ж я та мітлу

Та на Збираж (Збараж) полечу,

Ой на Збираж, на Сабаш,

Там станцюємо чардаш!

У легендах про відьом найпоширенішим є мотив про їхні польоти на шабаш. Вірити чи ні – це ваша справа, але варто зазначити, що у нас на Тернопільщині є Лисі гори, Дівочі, Сабашиха (однойменний хутір поблизу с. Охримівці на Збаражчині, де, за переказами, відьми збиралися на свої шабаші), зрештою навіть Відьомське джерело (пересохло), розташоване за с. Стриганці Бережанського району. Поблизу Скалату є два горби, яких назвали Близнюками через їх схожість, а недалеко від них – горб Мачуха. За легендою, хлопчики-сироти втікали від мачухи-убивці, відьми. Вона перетворила їх на горби серед поля, але й сама стала горою. За переказами, біля більшості тих гір стояли язичницькі божества і саме сюди злітаються відьми на свої чаклунські шабаші. Зрештою, на Тернопільщині стільки побутує легенд і переказів про чаклунів і чаклунок, що й не злічити…

Ще сьогодні у багатьох селах нашого краю вам вкажуть на якогось знахаря чи знахарку, чаклуна чи відьму, яких боїться уся округа і яким приписують вміння й силу чарами впливати на людей, тварин, змінювати погоду, викликати неврожаї, градобої, хвороби тощо.

Одним із найпопулярніших на Тернопільщині у легендах був мотив доїння відьмами чужих корів. Особливо у ніч на Купала. У багатьох сучасних районах краю, зокрема Бучацькому, Гусятинському, Збаразькому, Тернопільському багато господарів пильнували, щоби відьми на св. Юрія перед випасом корів не зібрали рядном росу з тих полів, де пасеться худоба, і не віддали власним коровам чи козам. Від цього їм прибуде чуже молоко. Тому на Купала під двері стайні клали борону, а іноді сам господар чи наймит-пастух ночували біля худоби.

Практично у всіх районах краю, коли довго не було дощу, чи завдавали збитків буревії, грози, повені і наставав голод, люди приписували це злим чарам, а тому збиралися гуртом, ловили підозрілих жінок і вели до водойми топити.

Багато язичників, не бажаючи прийняти християнство, пішли, так би мовити, в підпілля. Сьогодні археологи періодично виявляють місця їх поклоніння забороненим богам. Досліджені на Тернопільщині поховання свідчать про наявність магічної обрядовості під час прощання з чаклунами, жерцями.

Ревні християни переслідували їх упродовж багатьох століть, а місцеві мешканці боялися. Навіть у 18 cт. людей, яких підозрювали у використанні відьмацтва, могли побити, спалити на вогнищі або ж «скарати мечем». Засобів для катувань навигадували безліч. У Збаразькому замку є і широковідомий «Стілець відьми» – залізний, вкритий гострими шипами. Його жертвами ставали жінки, звинувачені у чаклунстві. У разі потреби залізний стілець ще можна було розпекти.

Що кажуть документи? Або як боролися з відьмами на Кременеччині

Варто зауважити, що письмових джерел про боротьбу з відьмами та чаклунами на Тернопільщині збереглося мало. Більшість становлять усні перекази чи легенди.

Катерина Диса у книзі «Історія з відьмами» проаналізувала документи по Україні про суди «у справах чарів». Значну увагу приділила справам кременецького магістратського суду, місто могло утримувати ката. Справи, які збереглися, стосуються лише середини 18 століття, що коїлося раніше, особливо у селах, – можна тільки уявити.

Отож, у 1730 р. шляхтич Лукаш Малинський звинуватив свою селянку Марину Перисту у спробах зачарувати його і його родину. П’ятеро свідків підтвердили, що обвинувачена жінка вихвалялася, ніби може зачарувати свого пана, але сама Марина не визнала цього. Якось на допиті вона фаталістично промовила: «Хоч зізнаюся, хоч ні – все одно загину». Відтак її віддали катові. Спочатку до Марини застосували дибу, але вона не зізналася, тому вирішили катувати далі й допитували уже за допомоги вогню. Проте й за другим разом Марина не згоджувалася свідчити, а тільки повторювала, що її неправдиво обвинуватили. Позаяк було багато свідків, які підтвердили провину обвинуваченої, судді постановили на основі цього вважати Марину Перисту винною і засудили її до страти.

У кременецьких судових матеріалах збереглася інформація про звинувачення й окремі етапи слідства у справі Гапки Петрикової. Її звинуватили 1747-го у використанні відьомства для заподіяння смерті. Взяли під варту, обшукали і знайшли серед речей підозрілі предмети, які асоціювалися з чарами. Гапку допитали, але вона свою провину не визнала, стверджуючи, ніби нічого не знає ні про які чари. Тоді жінку віддали на муки – припалювання свічками та розтягування на дибі. На муках Гапка, як і раніше, повторювала, що ні в чому не винна, ні про які чари не знає і її обмовлено зі злості. Цього разу звинувачену жінку звільнили.

Була віддана на тортури й Оришка Личманиха з села Підлісці, що поблизу Кременця. Її обвинуватили у відьомстві 1753 року. Цікаво, що Оришка почала свідчити про своє відьмування ще до того, як її взяли на муки, але розповідь суперечила свідченням іншої звинуваченої, тому Оришку вирішили катувати. Поставили три запитання: кому вона шкодила своїм відьомством, хто були її клієнти і хто навчив її відьомства. Вона ж відповіла тільки на останнє запитання і назвала імена чотирьох жінок, які нібито навчали її чарів. Крім того, Оришка трохи змінила свої попередні свідчення, тож судді втратили будь-яку довіру до її слів. За зміну свідчень Оришку покарали батогами і попередили, що спалять, якщо вона повернеться до відьомських справ.

У 1753 р. в Кременці кілька жінок, звинувачених у відьомстві, отримали від суддів суворе попередження, бо цього разу їхню провину не було доведено остаточно. У пересторозі сказано: «Позаяк суд супротивиться як чарам, так і відьмам, цим документом наказуємо: якщо ці жінки за якийсь час – хай навіть через кілька чи кількадесят років, а чи навіть їхні нащадки – вживатимуть якісь чари чи відьомство, тоді вони мають бути спалені живцем».

З сусідом дружи, а тин городи

Як тут не згадати української приказки… Викинуте до сусідів сміття трактували як спробу зачарувати. 1731 р. кременчанини Ян Леончик із дружиною обвинуватили родину своєї сусідки Трочихи Хилькевичової у відьомстві. Вони бачили, як її донька збирала сміття, а потім сама Трочиха викидала його на сусідську територію. У суді звинувачена заявила, що то було лише сміття, і вона нікого не збиралася зачаровувати. Суддів усе це роздратувало, вони дійшли висновку, що такі сварки заважають спокійному життю і змусили сусідів поставити між дворами паркан, щоб запобігти безглуздим конфліктам.

Підозрілу пляшку з брудною рідиною знайшов у себе у 1767 р. кременчанин Михайло Чечель. Пляшка була закопана в землю недалеко від межі з сусідкою Агафією Божкевич, тож Михайло саме її запідозрив у спробі зачарувати його дім. На допиті в суді Агафія розповіла, що пляшку на землі Чечелів закопала одна стара жінка на ім’я Ганнушка Крива, яка тоді жила в Кременці, а потім залишила місто. Чоловік Агафії, Василь, теж свідчив, що знав про Ганнушку, і що вона справді виїхала.

Так само міський суд Кременця не підтримав Степана Полторацького, який у вересні 1746 р. звинуватив дружину свого сусіда Вербицького у спробі зачарувати його, виливаючи помиї до нього на подвір’я. Степанова дочка бачила, як дружина Вербицького вночі щось лила під їх будинок. Вербицькі присягнулися, що дружина нікого не хотіла чарувати і взагалі не знається на відьомстві, тож Степана визнали винним у наклепі і присудили сплатити штраф.

Варто зазначити, що з «підливаннями» господарств, садів чи будинків на Тернопільщині було багато подібних випадків. І до тепер жителі краю вірять у ці «підливання»…

Не тільки жінки

1724-го Василя Гуцула допитували, застосовуючи дибу й вогонь, але він не знав болю. Відтак оголосили, що він уживав чарів, які допомогли йому перетерпіти катування.

1748-го кременецький суд виніс вирок двом звинуваченим  у відьомстві чоловікам, Вінценту Ружанському та Вайсеку Венґринцю. Судді постановили, що Вінцент Ружанський як ініціатор злочину має бути покараний винятково суворо: за використання чарів його мали б живцем спалити на повільному вогні, але суд милостиво позбавив його такого покарання. «Проте цим документом наказуємо, щоб завтра о дев’ятій годині кат зітнув йому голову мечем». Інша доля чекала на Вайсека Венґринця, якого через юний вік засудили до кари різками. Однак попередили: якщо він ще повернеться до відьомства і його провину доведуть, то неодмінно спалять живцем, як відьму.

Нині знову поширюється чаклунство і знахарство. Можливо, через те, що втрачаємо духовність в гонитві за матеріальним. Добре одне, що під Збиражом не збираються і за це вже не страчують.

Віктор КАРПОВИЧ

 

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*