Поширити:

 

​Скромність не завжди сприяє своєчасному висвітленню творчих здобутків. Часом вона, мов невидима пилюка, лягає на досягнення інтелектуальної особистості, затінюючи їхню справжню велич і блиск. Але є постаті, чия діяльність настільки масштабна, що мовчати про неї – означає обкрадати суспільство. Напередодні ювілею знаного вченого, письменника та громадського діяча Богдана Андрушківа ми гортаємо сторінки його життєпису, де наука переплітається з поезією, а господарська мудрість – із невтомним служінням громаді.

Зустріч, що стала поштовхом

​Писати про таку людину і легко, і складно водночас. Легко – бо про нього вже створено чимало книг та статей місцевими й столичними авторами. Складно – бо важко осягнути всі грані цієї особистості: доктора економічних наук, віцепрезидента НАН ВО України, письменника, журналіста та палкого патріота Тернопільського краю.

Від золотих нив до наукових вершин

​Життєвий шлях Богдана Миколайовича – це справжня школа, де він і досі вважає себе «вічним учнем». Народившись у 1947 р. в селі Метенів на Зборівщині, він пройшов шлях від копнувача зернового комбайна до керівних посад області. У його трудовій книжці, розпочатій ще в 1963 році, зафіксовано досвід механізатора, інженера, заступника голови Тернопільської ОДА та голови обласної ради профспілок.

​Збаразький період його юності заклав фундамент практика-господарника, що пізніше вилився у фундаментальні наукові праці. Саме він на початку 1990-х видав перший в Україні підручник «Основи менеджменту», тиражі якого сягали рекордних 40 тисяч примірників. Його концепція господарського розрахунку, ініційована ще три десятиліття тому, знаходить реальне втілення лише тепер – у нових економічних реаліях.

 

Наука як інструмент змін

​Як учений Богдан Андрушків ніколи не обмежувався лише теорією. Його «Економічна мудрість в афористиці» – унікальне двотомне видання, де крізь призму думок мудреців аналізуються сучасні українські проблеми. Він автор понад 750 наукових праць, патентів та раціоналізаторських пропозицій.

​За його ініціативи в Тернопільському національному технічному університеті (ТНТУ ім. І. Пулюя) створено єдиний в Україні Музей засобів управління та економічної літератури тоталітарного періоду. Його наукова школа стала феноменом, він виховав десятки кандидатів та докторів наук, які сьогодні успішно працюють на благо держави.

​Особливо болючою для вченого є тема раціонального використання ресурсів рідного краю. Професор роками обґрунтовує наявність на Тернопільщині покладів нафти, вугілля та унікальної сировини. За його переконанням, у нашої «скромної» області достатньо ресурсів не лише для виживання, а й для економічного процвітання, якби державна система була більш зацікавлена у впровадженні наукових розробок.

Літературна палітра: від усмішки до реквієму

​Творчий доробок письменника Андрушківа налічує понад 40 художніх та науково-популярних книг. Його літературний дебют «Хліб для розуму» свого часу викликав неабиякий резонанс. Богдан Миколайович володіє рідкісним даром – писати про складне з філософською спостережливістю та легким гумором. Недаремно Дмитро Павличко зауважив: «Нам так не вистачає таких усміхнених письменників».

​Проте в його творчості є й глибоко драматичні сторінки. Книги «Чорна скрижаль України» та «Відлуння Чорнобиля» стали важливими соціальними дослідженнями трагедії. Він писав про героїку УПА («Невигойний біль», «Тернистими стежками»), про долю переселених лемків («Принижена гідність») та про події Майдану («Майдане доленько, я твій…»). Його твори – це завжди діалог із читачем про чесність, віру та національну гідність.

 

Пам’ять серця та нагороди

Богдан Андрушків переконаний: нагородні важелі можуть зруйнувати черствість буденності. Саме з його ініціативи засновано низку премій імені видатних земляків: І. Пулюя, В. Вихруща, С. Подолинського. Він ініціатор і засновник низки нагород і відзнак, якими сьогодні вшановують найкращих науковців та громадських діячів України.

Особливе місце в його діяльності займає увічнення пам’яті про добрих людей. На Зборівщині його зусиллями постав пам’ятник загиблим козакам, а в Тернополі – «Ангелу-охоронцю» – символу профспілок. Навіть сьогодні, у часи війни, Богдан Миколайович не зупиняється: він запропонував ескіз майбутнього ордена Перемоги для нагородження захисників.

«Життя відбулося!»

Попри численні регалії – орден «За заслуги», «Хрест Івана Мазепи», звання заслуженого діяча науки і техніки – головним своїм здобутком Богдан Миколайович вважає родину. Спільно з коханою дружиною він виховав двох доньок – Наталю та Ольгу, сьогодні радіє онукам.

Життєвий девіз Б. Андрушківа: «Жити і творити для людей». Коли його запитують про сьогодення, він скромно відповідає: «Між приступами розчарувань від війни дещо пишу… відгук молодому науковцю, рецензію на дисертацію чи нову книгу».

Богдан Андрушків належить до тих постатей, які «горять» на роботі, а вогонь їхньої душі освітлює дорогу іншим. Це вогонь лагідний, життєдайний, що не згасає довгими десятиліттями, надихаючи колег та учнів на нові звершення заради України.

Хай не втомлюються ваші руки, шановний Богдане Миколайовичу, творити добро, а доля дарує здоров’я та здійснення найзаповітніших мрій!

Зіновій КІПИБІДА, Тарас КОМАРИНСЬКИЙ