Виховання у патронатній родині Тернопільщини – європейська практика і крок до щасливого дитинства

Сімейні форми виховання і патронат прийшли на зміну інтернатним закладам. Про це говоримо з директором обласного центру соціальних служб Галиною Смаль та практичним психологом цього центру Уляною Іванах.
– Пані Галино, раніше дітьми з неблагополучних сімей та з дітьми-сиротами займалися працівники інтернатів, а відповідальність за все на себе брала виключно держава. Чи впливають процеси децентралізації на цей напрямок соціального захисту?
– Сьогодні в Україні функціонує понад 700 інтернатів. Близько ста тисяч дітей виховуються в закладах інституційного догляду, і лише кожна десята – дитина-сирота чи дитина, позбавлена батьківського піклування. У всіх інших є батьки. На фінансування інтернатів держава витрачає мільярди гривень, які краще було б скерувати на підтримку родини, забезпечити дитину необхідними послугами в межах громади і зробити все, щоб ця дитина залишалась в сім’ї.
Саме ці питання має розв’язати реформа, розрахована на 10 років. Нею передбачено, що за цей час кількість дітей в інтернатах зменшиться на 90%, а у кожній громаді з’являться доступні й якісні послуги для підтримки сімей з дітьми відповідно до їх індивідуальних потреб.
– За рахунок чого планується досягнути такого зменшення кількості дітей?
– Зауважу, що в інтернатних закладах діти не отримують в повному обсязі тих соціальних навичок, які потрібні кожній людині для життя у соціумі. Якими передовими та затишними не були б інтернати, в них неможливо забезпечити атмосферу і тепло сімейного затишку.
Щомісяця на перебування дитини в інтернаті спрямовують до 8 тисяч гривень, з яких тільки десять відсотків коштів витрачається безпосередньо на її потреби. Можливо, якби цією сумою могла б скористатись неповнолітня мама, щоб найняти няню, або батьки дитини з обмеженими можливостями для належного медичного обслуговування, відмов від дітей було б значно менше. Однією із кращих європейських практик створення альтернативи інтернатам є виховання дітей патронатними вихователями.
– Патронат є доволі новим поняттям. Наскільки такий формат піклування є затребуваним, і навіщо люди стають патронатними вихователями? За яких умов дітей влаштовують в сім’ю патронатного вихователя? 
– Патронатна сім’я – це не благодійна місія, а цілком професійна справа, важлива і непроста робота, якій навчають і за яку відповідно платять. Тих, хто піклується про дитину, називають не татом і мамою, а патронатними вихователями. Це спеціаліст, який разом з іншим дорослим членом сім’ї (зазвичай, це чоловік із дружиною або дружина із чоловіком) пройшов навчання за спеціальною програмою, що включає психологічну, первинну медичну та іншу підготовку.
Влаштування дітей у патронатні сім’ї (тимчасові родини) у багатьох випадках дає можливість запобігти потраплянню дитини до інтернату: кожна третя дитина повертається до своїх батьків. Але поки що розвиток послуги патронату в територіальних громадах відбувається повільно. Це нова послуга як для фахівців із соціальної роботи у громадах, так і для потенційних вихователів, а все нове наштовхується на обережність і недовіру. Впровадження послуги – це доволі складна процедура відбору і підготовки кандидатів у патронатні вихователі, яка відбувається на кількох етапах, починаючи від територіальної громади і до обласного рівня, адже насамперед необхідно дбати про безпеку, добробут, комфорт та розвиток дітей, що опинились в складній життєвій ситуації. Найголовніше, що послуга патронату передбачає виховання та психологічну реабілітацію в умовах, наближених до сімейних.
– Пані Уляно, як психолог, підкажіть, у чому саме ключова відмінність патронату від стаціонарних державних інтернатних установ?
– Робота патронатними вихователями – поширена і дуже почесна практика за кордоном. Патронатна сім’я – це тимчасова сім’я для дитини, яка опинилась у складних життєвих обставинах, що має мінімізувати травматизацію дитини, коли її забирають від батьків. Тобто, такі діти не потраплятимуть в інтернатні заклади, а перебуватимуть в спеціально підготовленій сім’ї, де про них турбуватимуться, забезпечать догляд і реабілітацію на період подолання нею або її батьками чи опікунами складних життєвих обставин.
Варто зазначити: діти, яких влаштовують у патронатну сім’ю, найчастіше не є сиротами, а їхні батьки не позбавлені батьківських прав. Іноді буває так, що сім’ї потрібен час, щоб вийти зі складної ситуації і стабілізувати життя, й дитині цей період краще перебути деінде, у комфортних умовах. Або ж органу опіки потрібен час, аби визначити, куди влаштувати дитину, провести необхідні юридичні процедури. І цей період дитині краще побути не в інтернатних закладах, а в сімейному колі.
– Чи можуть в одну патронатну сім’ю помістити одночасно дітей з різних сімей?
– Ні. Але водночас, якщо є випадок вилучення кількох неповнолітніх з однієї родини, то братиків-сестричок не розлучають, віддають під патронат одного вихователя. Якщо є дитина, старша 14 років, то за певних умов від патронату може відмовитися як вихователь, так і ця дитина. Діти приходять у патронатну сім’ю з різними проблемами та життєвими історіями – хтось із важкими психологічними травмами, хтось із досвідом життя на вулиці. І в кожному випадку вихователь має налагодити контакт, встановити довірливі стосунки.
– Чи завжди це вдається? Чи не траплялося «важких» підопічних, які не хотіли слухатися вихователя?
– Психологи нашого центру проводять обов’язкові навчання, які проходять кандидати у патронатні сім’ї. Після цього вони фактично готові до будь-яких варіантів подій і знають, які інструменти комунікації застосовувати у кожному випадку.
Програма підготовки кандидатів у патронатні вихователі розрахована на 120 годин занять, йдеться, зокрема, про організацію процесу переміщення під час влаштування дитини в сім’ю, а також про підтримку її зв’язків з біологічною родиною, основні закономірності розвитку дитини на різних вікових етапах, травму і її наслідки, алгоритм роботи міждисциплінарної команди в процесі надання послуги патронату тощо.
Ми навчаємо патронатних вихователів знаходити спільну мову з дітьми, встановлювати довірливі стосунки, ставати їх наставниками, вирішувати конфліктні ситуації. Розуміємо весь тягар відповідальності, який лягає на патронатних вихователів. Саме тому завжди намагаємося підтримувати їх та забезпечувати психологічний супровід їхньої діяльності.
– Пані Галино, а хто може стати патронатним вихователем?
– Патронатним вихователем може бути особа, яка виявила бажання виконувати обов’язки патронатного вихователя на професійній основі і не поєднувати з іншою трудовою діяльністю, а також має повнолітнього члена сім’ї (чоловік або дружина, син чи донька тощо), який готовий стати добровільним помічником патронатного вихователя.
Також вони обов’язково мають пройти курси спеціальної підготовки й відповідати іншим вимогам, визначеним у чинному законодавстві. Таке навчання  проводять спеціалісти нашого центру.
Необхідною умовою для патронатних вихователів є досвід виховання дітей – бажано рідних, але не обов’язково. Однак, якщо у сім’ї, охочої взятися за патронат, є рідні діти, то вони мають бути достатньо дорослими і самостійними, щоб робота батьків не шкодила їхнім інтересам.
Найкращий вік для патронатної роботи – період так званого «покинутого гнізда». Коли рідні діти виросли, поїхали на навчання чи почали працювати, тобто, ведуть уже своє, доросле життя і не потребують додаткової опіки, а в батьків ще достатньо енергії, багато досвіду і бажання піклуватися.
– А на яку фінансову допомогу можуть розраховувати патронатні вихователі?
– Держава гарантує достойну оплату послуг, допомогу та професійну підтримку фахівців соціальної сфери. Оплата послуг патронатного вихователя та виплата соціальної допомоги на утримання дитини в сім’ї патронатного вихователя визначена Кабінетом Міністрів України. Розмір соціальної допомоги становить 2,5 прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку на місяць, для дітей з інвалідністю – 3,5 прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку на місяць. Соціальну допомогу виплачують на кожну влаштовану в сім’ю патронатного вихователя дитину. Розмір оплати за послугу патронату над дітьми становить 5 прожиткових мінімумів для працездатної особи.
У разі, якщо в сім’ї патронатного вихователя перебуває дитина віком до одного року, дитина з інвалідністю, малолітня або неповнолітня вагітна, ВІЛ-інфікована дитина та одночасно двоє і більше дітей, розмір грошового забезпечення збільшується на 10 відсотків за кожну дитину, але сумарно не більш як на 50 відсотків.
В області пошуком, підбором та навчанням патронатних вихователів займаються фахівці обласного центру соціальних служб, центрів надання соціальних послуг та служби у справах дітей у територіальних громадах за місцем проживання.
За більш детальною інформацією можна звернутись до Центру за телефоном 0352-235112 або до соціальної служби вашої територіальної громади.
Розмовляла Галина ВАНДЗЕЛЯК