Повідомити новину

Поширити:

«У мій офіс на погодження надійшов проєкт розпорядження Кабінету Міністрів України, прийняття якого фактично припинить реформу інтернатів. Для мене це означає, що Уряд бажає залишити все, як було раніше, замість того, щоб спрямувати зусилля на розвиток доступних  освітніх, медичних і соціальних послуг, зміцнення і збереження сім’ї для дитини. Тобто, є проблема в родині з дитиною (немає доступної послуги, бідність, небажання виховувати дитину тощо) – вези дитину в інтернат!», написав у Фейсбук Уповноважений президента з прав дитини Микола Кулеба.
За його словами, Мінсоцполітики пропонує насамперед «відтермінувати» до 2026 року припинення влаштування до інтернатів дітей віком до 3-х років, що було передбачено стратегією до 2020, як один із ключових пріоритетів. Саме на дітей цього віку інституційний догляд впливає найбільш травматично, про що свідчать численні дослідження. В Україні у 2019 році 1 639 дітей віком до трьох років були влаштовані в інтернати.
«Я абсолютно впевнений, що держава має достатньо ресурсу, щоб створити належні умови для цих дітей і не допустити потрапляння їх в заклади.
Крім іншого, розпорядженням виключаються із реформи 70%  інтернатних закладів системи освіти – це спеціальні та спеціалізовані заклади, у складі яких є пансіон. Що це означає? Фактично, реформа звужується лише до будинків дитини (реформу яких відтерміновують до 2026 року), дитячих будинків-інтернатів системи соціального захисту (для дітей з важкими формами інвалідності) та дитячих будинків системи освіти (в яких станом на 01.01.2020 залишилось 1 057 дітей, що є менш ніж 1% від загальної чисельності дітей в інтернатах)», – вважає Микола Кулеба.
Водночас дитячий омбудсмен наголосив, що, на жаль, окремі депутати всупереч рекомендаціям Комітету ООН з прав дитини, у яких інституційне розміщення дітей допускається лише як крайній захід і тільки, якщо це відповідає найкращим інтересам дитини, борються за систему інтернатів з цілодобовим перебуванням в них дітей, вважаючи прийнятним розлучення дитини з батьками.
«Мені було б зрозуміло, якби ці депутати, діючи у найкращих інтересах дитини, разом з Міністерство соціальної політики України, Міністерство освіти і науки України спрямували свої зусилля на зміцнення спроможності системи захисту дітей, щоб спеціальна освіта стала доступною для дитини не шляхом поміщення її в інтернат/пансіон на проживання, а шляхом підвезення дитини до закладу, розвитком інклюзивної освіти, фінансування послуг асистента дитини, харчування дітей, реабілітаційних послуг, запровадження субвенції з державного бюджету на фахівців з соціальної роботи в громадах.
Хочу згадати історію Кирила Невдохи, випускника спеціальної школи-інтернату. Кирило неодноразово говорив, що вважає, що він отримав вирок долі – 10 років перебування у спеціальній школі-інтернаті. «Я пройшов «кола пекла», щоб мати право аж у 20 років здобувати повну загальну середню освіту в звичайній групі», – часто наголошує Кирило.
Станом на 1.01.2020 року в 286 спеціальних закладах освіти  перебувало 34 947 дітей, з яких  20 837 там не лише навчалися, а й проживали. У 79 закладах спеціалізованої освіти перебували 22 273 дитини, з них 13 611 там проживали.
Хочу наголосити, що реформа стосується лише дітей, які живуть в закладах, коли заклад освіти бере на себе функцію утримання, догляду і виховання! Реформа не має на меті ліквідувати заклади спеціальної освіти. Ті, хто говорить, що стратегія  покликана знищити такі заклади – просто маніпулюють. Майбутнє інтернатів за стратегією – це перетворення їх на школи без цілодобового утримання дітей. Так, як це відбулося в усіх цивілізованих країнах.
Зміни ж до стратегії, які пропонує Мінсоцполітики, фактично повертають нас у радянське минуле, коли у дитини з інвалідністю не було іншого вибору, як жити в інтернаті, без батьків, та бути ізольованою від суспільства.
Ці зміни також стануть сигналом для новостворених територіальних громад, що послуги вже можна не розвивати, а, як і раніше, просто направляти дітей в інтернати.
Також у зв’язку з децентралізацією почалося звільнення працівників служб у справах дітей в ліквідованих районах. Це ще одна загроза, яка потребує негайної реакції уряду.
Я звертаюся до Кабінету Міністрів України, Міністерства соціальної політики України!
Такі дії можна розцінити лише як небажання діяти в інтересах дитини. Це – руйнація системи захисту прав дитини», – вважає Микола Кулеба.
Ольга КУШНЕРИК