gazpostach

«Україно моя, нехай святиться ім’я твоє…»



Минуло 100 років з дня народження людини виняткової громадянської позиції, борця за волю України, одного із творців та сподвижників українства у світі світлої пам’яті Мирослава Болюха, славного сина Тернопілля, орденоносця королівського ордена Австралії.

Маю спершу згадати про авторські нариси-спогади «Оглянувшись в минуле». Ця історична книжечка побачила світ  2004-го року в Україні, у видавництві «Гадяч». Згадую про це, зокрема, як для молодших поколінь українців та їх нащадків, так і для усіх зацікавлених, хто має бажання у час 70-ліття масового поселення українських емігрантів в Австралії, дізнатися більше про минувшину та одного з тих, хто сповна віддавав себе побудові України. І, сподіваюся, якщо хтось глибше ознайомиться з біографією цього непересічного українця, то неодмінно переконається, що внесок Мирослава Болюха в світове українське еміграційне суспільство є велетенським.

Мирослав Болюх відійшов від нас 10 серпня 2012-го року, і його прах, як і його коханої дружини Марії, покоїться на кладовищі Фокнер у Мельбурні.

Для мене прізвище Болюхів було знане давно, бо десятки разів доводилося бути у передмісті Тернополя, у Кутківцях, звідки рід цей походить, ще тоді, коли у нашому краї панував комуністичний режим. Ще тоді, коли імена українців-патріотів згадували лише поміж окремими людьми, чиї погляди різнилися з політикою окупаційної влади. Звичайно, йдеться про славного сина галицької землі, сотника УГА, першого коменданта Тернополя, депутата Польського сейму світлої пам’яті Василя Болюха. Уже в незалежній Україні його ім’ям названо одну з вулиць передмістя Тернополя. А ось про долю його синів я не знав майже нічогісінько. І аж у 1992 році, коли рідний край відвідав Мирослав Болюх з Мельбурна, у кількох тернопільських газетах з’явилася правдива інформації про славний рід Болюхів.

…І ось Австралія. Склалося так, що мені випало продовжувати редакторську працю земляка-тернополянина у газеті «Церква і життя». І вже тут за цих добрих два десятки літ я багато чого дізнався про факти з життя, про всеохоплюючу велич діяльності Мирослава Болюха, яка нині постає ще зримішою, коли на ниві громадській тепер так мало, на жаль, сподвижників-творців українства.

Народився Мирослав Болюх 12 січня 1921 року у селі Кутківці, що нині є частиною Тернополя. У 1931-1937 роках навчався у Тернопільській гімназії «Рідна школа», був провідником юнацтва ОУН в гімназії. 1937-го його заарештували, а через два роки він виїхав до Холмщини, де також став активістом націоналістичного підпілля.

На початку 1940-х Мирослав Болюх разом з Ахілем Хрептовським, Євгеном Гарабачем, Яньом Шухевичем та іншими патріотами став учасником дружини українських націоналістів «Роланд», пройшовши бойовий шлях з цією формацією, контактуючи з мережею ОУН на чолі з Василем Стихом.

У 1945 році родина Болюхів емігрувала до Австрії, де його батько Василь Болюх очолював Український Центральний комітет Австрії, а відтак – його контрольну комісію і Раду зонального представництва. І вже у Відні Мирослав Болюх розпочав навчання, а закінчив його у Мюнхені, отримавши у технічно-господарському інституті фах інженера-агронома.

15 травня 1949 року Мирослав одружився з Марією (27.02.1928 – 1.03.2017), яка нарoдилаcя у Климівці та походила зі славного полтавського роду Глуховерів.

З 1949 року родина Болюхів – перебуває в еміграції в Австралії. Тут вони були серед ініціаторів створення української громади у Перту (Західна Австралія). А від 1950 року родина проживала у Мельбурні. Мирослав очолював Союз українських організацій Австралії. У 1967-1972 роках був заступником президента Світового конгресу вільних українців. У 1972 році очолив Комітет оборони національних і людських прав в Україні, став організатором Фонду допомоги Україні. Мирослав Болюх тривалий час був головою дирекції Української кредитової кооперативи «Дністер» і будівельної кооперативи «Одеса», членом Міжнародної кооперативної місії для відродження кооперативного кредитового руху в Україні, членом Наукового товариства ім. Т. Шевченка.

А ще він був редактором місячника «Кооперативне слово» (1975-1978), тижневика «Церква і життя» (1988-1994), збірника документів Української Гельсінкської групи «За права народу» (1980), співредактором книги «Українці в Австралії».

1992 року Болюхи відвідали Україну, а опісля стали жертводавцями, а Мирослав був одним із авторів «Ювілейної книги Української гімназії в Тернополі».

Коли ви більше зацікавитеся життєписом Мирослава Болюха, то відчуєте відлуння цілої епохи будівничих українства, з якої виринають не тільки штрихи біографії роду Болюхів, а й його контактів з цілою плеядою визначних осіб, яким випала доля бути знаними в українській історії: Блаженнійшого Патріарха Йосифа Сліпого, отця-доктора Івана Гриньоха, В. Охримовича, В. Стахіва, Л. Ребета, М. Прокопа, Р. Рахманного, П. Дужого, В. Кука, В. Маркуся, О. Вінтоняка, М. Лабуньку та багатьох інших.

І ось тут давайте зазирнемо до нарисів-спогадів покійного «Оглянувшись в минуле…», де автор веде мову про розбудову і потребу збереження української еміграції: «За дрібними справами і вузькими інтересами ми часто вдаряли самих себе, вдаряли по нашій творчій атмосфері та ідейній розробці. Побіч цілого ряду труднощів, які супроводжували кожну еміграцію, українська спільнота мала до діла з особливішим посиленим наступом в цілому вільному світі зі сторони окупанта нашої Батьківщини. В основному політика Москви була спрямована на ліквідацію української еміграції, як політичного, так і громадського фактора. За нашим ворогом був великий досвід імперіялістичного державницького апарату з великими ресурсами. І всі намагання ворога йшли по лінії обезголовлення нашої еміграції, провадження до розриву громадських низів з проводом, до ізоляції патріотичних громадських кругів на батьківщині від еміграції, і навпаки. Ворог діяв проти нас зорганізовано і скоординовано. Тому нам треба було також діяти скоординовано, або хоч не діяти проти самих себе. Політика ворога супроти нас була з далекосяглою розробкою на майбутнє, і такими ж далекозорими мусили бути і ми. Це й стало, в свою чергу, запорукою оборони та дій проти наступу. І ми намагалися кожночасно думати про кращий громадський день на еміграції»…

Або ще одна цікава думка з 1992-го року: «Коли ми в далекій Австралії відзначаємо День Незалежності України, то знову і знову подумки звертаємося до державного і політичного проводу на Батьківщині… Але труднощі на шляху зміцнення незалежності і встановлення повноцінної державності не зникли. Деякі з них є наші, українські, інші — інспіровані зовнішніми чинниками, здебільшого Російською Федерацією. Ми часто змінюємо великі цінності на малі, втрачаємо пріоритети, а з ними — і наші авторитети. В одних — багаторічне поневолення та відсутність національної еліти, в емігрантів — перебування за межами своєї історичної батьківщини породжують брак національних орієнтирів, хворобливі нарости, деформації та перекручення. В Україні це доповнюється ще й економічно-господарськими негараздами. Хочеться вірити, що сьогодні, коли ми вже ввійшли в нове тисячоліття, переможе на рідних землях консолідація політичної думки для захисту української державності, і ми зможемо єдиними вустами з іншими братами на такому далекому і такому близькому материку сказати разом: «Україно моя, нехай святиться ім’я твоє…»

Дарма, що іноді Мирослав Болюх мав неординарні погляди і розв’язки щодо нашого спільного життя, яких деякі молодші провідники або не сприймали, або по-своєму їх трактували. Однак життєва дорога Мирослава Болюха була шляхом статечного борця за волю України і будівничого українства поза рідною землею. Саме на таких постатях з плеяди повоєнної еміграції трималося й тримається наше українство в чужині. Сьогодні, ніде правди заховати, людей з такою посвятою і працездатністю в ім’я українства нам дуже бракує. Навіть багатокультурна Австралія високо оцінила наполегливу працю Мирослава Болюха, нагородивши його орденом Австралії.

Богдан РУДНИЦЬКИЙ

Мельбурн, Австралія

На світлинах: світлої пам’яті Мирослав Болюх; титульна сторінка книги спогадів-нарисів «Оглянувшись в минуле».

 

 

 









Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*