Святий Миколай і Тернопільщина

Свято Миколая люблять не тільки діти, а й дорослі. Адже, прокинувшись вдосвіта, ми знаходимо під подушкою ті «миколайчики», на які заслужили впродовж року.

У народі побутує легенда, що в ніч із 18 на 19 грудня св. Миколай ходить у супроводі ангелів і роздає слухняним дітям подарунки, кладучи їх під подушку, а неслухняним – лозиновий прут. З часом діти почали писати листи святому, в яких перелічували добрі справи, просили пробачення за погані і писали, який саме подарунок хочуть отримати.

Святий Миколай – покровитель дітей, студентів, водіїв, моряків, рибалок, мандрівників та подорожніх.

Також цей день вважали останнім у році, коли необхідно роздати всі борги. Якщо цього не зробити, то в прийдешньому році сім’я буде бідувати. Українська приказка каже: «Якщо ти мені не віддаси до Миколи, то вже не оддаси ніколи».

Миколай – рекордсмен і фігури святого на мапі Тернопілля

Напередодні Миколая багато тернополян встановлюють різдвяну ялинку. На Тернопільщині це свято відзначають дуже урочисто. Адже на честь св. Миколая названо багато храмів, є каплички і фігури. Та зрештою, у Тернополі живе й Миколай – рекордсмен України. 64 роки актор Тернопільського обласного академічного драмтеатру ім. Т.Шевченка Михайло Безпалько «працює» Дідом Морозом, 29 – Миколаєм. Минулоріч Михайло Безпалько став головним Святим Миколаєм України.

Отже, помандруємо населеними пунктами з назвами Миколаївка. У Бучацькому районі село Миколаївка вперше згадане у 1850 році. Перший житель, який переселився із села Губин на пагорби, звався Миколаєм, від цього і пішла назва села.

Є ще хутір Миколаївка, який належить до села Лисичники Заліщицького району. У 1952 р. тут налічувалося 17 дворів з населенням 56 осіб.

У церкві Пресвятої Трійці с. Красне Гусятинського району є відреставрована в срібному окладі чудотворна ікона святого Миколая. Така ж є й у однойменному храмі с. Печірна Лановецького району.

Оскільки Миколай – один із найшановніших святих, його фігури були встановлені у понад сотні населених пунктів краю.

Нині фігури святого Миколая-Чудотворця є у с. Лапшин (1994 р.) Бережанського району, у містах Копичинці та Хоростків, с. Самолусківці (за кошти односельців-емігрантів з Канади) Гусятинського, селах Пилява (1904 р., у 1950-ті рр. зруйнована, 1992 р., реконструйована), Язловець (1992 р.) Бучацького району, Буряківка, Іване-Золоте, Нагоряни, Ставки, Солоне (1992 р.) Заліщицького, м. Збараж, Залужжя (поч. 20 ст., за часи атеїзму зруйнована; відреставрована і встановлена поблизу місцевої школи у 2015 р.), Нижчі Луб’янки (поч. 20 ст., у центрі села), Мала Березовиця, Стриївка, Травневе, Чагарі-Збаразькі, Чернихівці (поблизу дороги, що веде на с. Охримівці) Збаразького, смт Залізці, Білківці (1990 р.), Вертелка, Городище, Гаї-Розтоцькі, Жабиня (1881 р.), Панасівка, Ренів (споруджена молоддю села в 2005 р.) Зборівського, Голгоче і Старе Місто Підгаєцького, Дарахів, Ладичин (1886 р., фундатор – Іван Зелінський), Сороцьке Теребовлянського, Дубівці (на подвір’ї церкви, пошкоджена), Йосипівка (1870 р.) Тернопільського, Шманьківці Чортківського районів. Також у м. Бережани на вулиці Т. Шевченка та інших населених пунктах краю.

Як комуністичні атеїсти намагалися знищити пам’ять про святого Миколая

Фігури святого Миколая були встановлені у селах Тернопільщини й на відзнаку різних подій. Наприклад, у селі Дітківці Зборівського району встановлена на честь скасування панщини. У селі Глещава Теребовлянського району фігуру св. Миколая спорудили на кошти селян у 1861 р., коли страшна інфекційна хвороба забрала десятки життів. І сталося чудо – хвороба відступила. За часів комуністичного режиму фігура була знищена, відновлена у 1998 році.

Святий Миколай був один із найшановніших святих у нашому краї. Тому за часів комуністичного атеїзму після фігур Божої Матері нелюди-атеїсти найбільше знищили фігур святого Миколая, намагаючись стерти з пам’яті галичан навіть його ім’я, бо «дєдушку мароза» аж ніяк не приймали галичани, а продовжували вшановувати св. Миколая.

Атеїсти нищили не тільки фігури св. Миколая, а й церкви, названі на честь цього найулюбленішого святого. Так, у смт Коропець церква Святого Миколая, збудована у 1786 році, перебувала на обліку як пам’ятка архітектури, але і це не зупинило войовничих атеїстів. У 1964 р. її знесли відповідно до рішення виконкому Тернопільської обласної ради депутатів трудящих.

Але з пам’яті народу віру стерти неможливо. Тому зі здобуттям незалежності фігури, храми, каплички не тільки відновлювали і реставровували, а й споруджували нові.

Емігранти з Тернопільщини найбільше шанували святого Миколая

Серед українців святий Миколай завжди був одним із найшанованіших. І навіть українські емігранти були причетні, що перші храми за кордоном названі на честь святого Миколая. До речі, перша на американській землі українська служба була відправлена 19 грудня 1884 р. уродженцем с. Яблунів, що на Гусятинщині, отцем Іваном Волянським в місцевості Шенандоа (штат Пенсильванія, США). Саме у містечку Шенандоа виникло перше поселення українців-русинів у США в 1884 році і саме тут постали перший осередок організованого українського життя та українська церква.

З ініціативи І. Волянського, який став першим українським греко-католицьким священником у США, на честь св. Миколая назвали й першу українську організацію в Америці, створену в 1885 р., – товариство взаємодопомоги «Братство Святого Миколая». Тоді ж українці Шенандоа провели збори, де обрали церковну раду для збору коштів на будівництво церкви і вже 21 листопада 1886 р. о. І.Волянський освятив першу українську церкву у США.

Сьогодні храми Святого Миколая, зведені українськими емігрантами, є не лише в країнах Європи, а й в Австралії, США, Канаді, Бразилії тощо.

Нині над всією Тернопільщиною святково лунає: «А хто, хто Миколая любить?..»

Що ж, на «миколайчики» і подарунки залишилося чекати зовсім недовго і будемо сподіватися, що лозинового прута ми та наші діти не отримаємо…