Повідомити новину

Поширити:

Успадкувати пай, якого ніколи не було у матері, чи доплати як дитині війни, що так і не виплатили уже покійному чоловікові, – такі несподівані претензії вирішують спадкоємці у судовому порядку. Що з того виходить?
Прізвище пропустили випадково?
Лише в останнє десятиліття наші люди по-справжньому відчули, що раніше знецінена земля стала дороговартісним товаром. За оренду людських паїв між агровиробниками – жорстка конкуренція, а подекуди точиться запекла війна. Отож мати у власності гектар-два чи навіть більше землі – це вигідно, а надто на перспективу. Досі чимало селян, які свого часу з різних причин не набули власності при розпаюванні колишніх колгоспів, роблять спроби через суд домогтися права на шмат землі, щоправда, зважаючи на пропущені строки позовної давності, такі спроби здебільшого марні.
Більше того, судяться спадкоємці – за землю, яку їхні батьки за життя так і не набули. Нещодавно Верховний Суд поставив «крапку» у затяжній справі жительки Шумського району, яка вважала, що її, тепер уже покійну матір незаконно обділили колгоспною землею. Позивачка стверджувала, що матір, починаючи 1959-го по 1974 рік працювала у місцевому колгоспі, після того вийшла на пенсію. Проте з членів колгоспу її не виключали. Хоч документи, які підтверджували б це, і не збережені, але є архівний витяг із погосподарської книги, де зазначено, що її матір була головою сім`ї, яка належала до суспільної групи – колгоспна.
Жінка переконана, що у середині дев’яностих, коли землю розпайовували відповідно до Указу Президента України «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям», матір мала право на земельну частку (пай) в землях, що перебувають у колективній власності. Однак її прізвище помилково було пропущене в списках осіб, які мають таке право. У 2008 році мати померла, а вона, як єдина спадкоємиця першої черги за законом, має право на земельну частку (пай) на яку мала право її мати.
Де взяти земельний пай, якщо уся земля уже розділена між членами КСП, і вони отримали державні акти? Відновити право її померлої матері на земельну частку можливо за рахунок земель запасу сільської ради, вважала позивачка.
Суди не підтримали, на перший погляд, справедливі вимоги жінки. Вони констатували, що мати не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай), відтак у неї не виникло право на земельну частку за життя, а тому це право не увійшло і до складу спадщини, яку прийняла позивачка.
Загалом, законодавством передбачено, що особа набуває право на земельний пай за наявності трьох умов: перебування в членах КСП, включення до списку осіб, долучених до державного акта на право колективної власності на землю, одержання цього акта.
Ще один важливий момент: при вирішенні спору про спадкування права на земельну частку (пай) основним документом, що посвідчує таке право, є сертифікат про право на земельну частку (пай). Член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами Цивільного кодексу, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай).
Шкода, що за життя матір не домагалася свого права на землю. А нині дива не сталося – дочці суди відмовили.
Доплати до пенсії
Ця справа, зініційована жителькою Підволочиського району, теж спадкоємицею, має оптимістичний фінал. По смерті чоловіка вона домагалася невиплачених йому доплат до пенсії як дитині війни. За життя чоловік двічі судився і виграв суди. Постановою Підволочиського районного суду від  2011 року було зобов`язано Управління пенсійного фонду у Підволочиському районі провести нарахування та виплату підвищення до пенсії, передбаченого ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, за період з 25 квітня 2011 року по 22 липня 2011 року включно, з урахуванням виплачених сум. Іншою постановою цього ж райсуду чоловіку присудили підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком  за період з 28 квітня 2010 року по 28 жовтня 2010 року. Відтак у сумі йшлося навіть менше, ніж про тисячу гривень. Але жінка дійшла аж до Верховного Суду і доказала, що правда на її боці.
Нині уже призабулися буремні для пенсіонерів 2010-2011 роки, коли суди були просто завалені позовними заявами від старших людей про доплати як дітям війни. Суди переважно задовольняли такі позови, бо діяли відповідно до закону. Доплати призначили, але у реальності їх домогтися було складно – люди просто умлівали у чергах в приміщеннях виконавчих служб. Не усі отримали гроші, бо не вистачало на цю статтю витрат коштів Пенсійного фонду. Відтак діти війни суттєво поповнили когорту людей, яким заборгувала держава, яка через системне невиконання судових рішень стала частою мішенню Європейського суду з прав людини.
Ось і чоловік героїні цієї оповіді за життя не отримав доплат. Але залишися судові постанови, виконавчі листи. Дружина покійного хотіла, аби у цих виконавчих листах замінили сторону стягувача – щоб вписали її замість покійного чоловіка. Але місцевий суд, а згодом і апеляційний відмовили їй. Мовляв, за інформацією органів державної виконавчої служби, такі виконавчі листи не перебувають на виконанні. До того ж жінка не отримала свідоцтва про спадщину. Хоча вона фактично вступила у спадщину (відповідно до статті 1268 ЦК України спадкоємці мають право прийняти спадщину шляхом фактичного вступу в управління або володіння спадковим майном).
Словом, вийшло так, що суди, вишукуючи формальні підстави, «заколисали» справедливість. Адже, відповідно до Цивільного кодексу (аналогічні норми містяться і у пенсійному законодавстві), суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності – входять до складу спадщини.
Цілком законною була і вимога про правонаступництво у виконавчому провадженні, що стверджується як вітчизняним законодавством, так і практикою Європейського суду з прав людини, зокрема: право на судовий розгляд також захищає і виконання остаточних та обов`язкових судових рішень, які у країні, яка поважає верховенство права, не можуть залишаться невиконаними.
Верховний Суд скасував рішення місцевого та апеляційного адміністративного судів й повністю задовольнив вимогу жінки.
Ольга КУШНЕРИК