Смертельні рани більше не болять: Тернопільщина зустрічає “на щиті” вірних синів України

Остання дорога полеглого Героя Захара Венчура

Ще юне серце, та велике духом,

І погляд – чистий, як весняний день.

Ти йшов, Захаре, крізь вогонь і лютість,

Щоб зберегти для нас життя і хліб щодень.

Тобі б ще жити – мріяти, кохати,

Сміятись, слухать шум трави у сні…

А ти обрав – стояти й воювати,

Щоб мир для інших випав у весні.

Твій крок залишив слід в землі святої,

Де кожен птах співає, мов за двох.

І тихо плаче мати – не з журбою,

А з гордістю, що син зберіг нам кров.

Ти – як весна, що рано відійшла,

Та встигла розцвісти на повну силу.

Захаре, твоя істина – жива,

Твій подвиг – мов небес незгасні крила.

Ми не забудем. І не зрадим слів.

Молитва лине в небо, ніби птаха.

І кожен бій – це твій незримий спів,

Живеш в серцях. Живеш, Захаре.

Марія Антонів

Довга дорога додому

4 червня жителі Збаразької громади провели останньою життєвою дорогою військовослужбовця, старшого солдата, мешканця с. Залужжя Василя Михайловича ЮЩИШИНА (4. 02. 1975 р.н.), який загинув 26 вересня 2024 р. під час виконання бойового завдання у районі населеного пункту Селидове Покровського району Донецької області.

Світлої пам’яті Василь з 10 листопада 2015 р. працював електромонтером у Збаразькому РЕМ АТ «Тернопільобленерго». Як зазначили на підприємстві він «був досвідченим фахівцем, відповідальним працівником та щирою людиною… Василь Ющишин був люблячим чоловіком і батьком – у нього залишилися дружина та двоє синів…».

Від 1 березня 2022 р. мужній воїн служив у кулеметному відділенні єгерського батальйону, від вересня минулого року вважався безвісти зниклим, рідні сподівалися, вірили, але…

Поховали захисника у рідному селі.

Щиро співчуваємо дружині Ірині, рідним і близьким…

Вічна пам’ять і слава Герою!..

Без батька залишився 6-місячний синочок

4 червня жителі жителі Копичинецької, Чортківської, Заводської, Колиндянської громад віддали останню шану військовослужбовцю, командиру стрілецького відділення, 3-ї стрілецької роти військової частини А****, молодшому сержанту, уродженцю с. Майдан Петру Миколайовичу ТАРАСОВСЬКОМУ (Тиса; 29. 06. 1995 р.н.), який загинув 31 травня під час виконання бойового завдання внаслідок ворожого скиду з БПЛА поблизу населеного пункту Темирівка Пологівського району Запоріжської області.

Світлої пам’яті Петро захищав Україну від 2015 р., учасник АТО,  з перших днів повномасштабного вторгнення знову пішов боронити Батьківщину. Служив у 80-му, а згодом 85-му батальйоні 105-ї окремої бригади територіальної оборони ЗСУ. Навіть після поранення, він неодноразово повертався до служби. Петро був справжнім патріотом, залишаючись вірним військовій присязі.

Воїн залишив у вічному смутку дружину Наталію та 6-місячного сина.

Поховали захисника у рідному селі.

Щиро співчуваємо рідним і близьким, побратимам…

Вічна пам’ять, честь і слава Герою!..

Розбиті серця і надії

4 червня жителі Зборівської громади провели останньою життєвою дорогою військовослужбовця 72-ї ОМБР, уродженця с. Кудобинці Захара Володимировича ВЕНЧУРА (7. 08. 1993 р.н.), який загинув 18 вересня 2024 р. внаслідок артилерійського обстрілу позицій підрозділу під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Вугледар Волноваського району Донецької області.

Світлої пам’яті Захар від вересня 2024 р. вважався зниклим безвісти. Рідні і близькі його розшукували, сподівалися на диво. Зокрема, Сніжана Бурліцька, розшукуючи свого коханого ще у січні цього року писала: «Сьогодні я побачила себе в дзеркалі, помітила втомлену дівчину у якої згасає душа, в очах смуток і розчарування… Плачучи вона сказала мені: «Я просто хочу, щоб він був поряд… Можливо хтось десь побачить таке татуювання в групах полонених, напишіть мені будь ласка в любу пору дня і ночі…».

Односельці та друзі згадують Захара, як добру, чуйну, світлу людину.

Поховали захисника у родинному селі.

Щиро співчуваємо матері Ірині, рідним і близьким…

Вічна пам’ять і слава Герою!..

Майже 2,5 роки вважався безвісти зниклим

5 червня жителі Козлівської громади провели останньою життєвою дорогою військовослужбовця 10-ї ОГШБр, мешканця селища Козлів, що на Козівщині Степану Богдановичу ІВАСЬКІВУ (24. 02. 1988 р.н.), який загинув 1 лютого 2023 р. під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Білогорівка Бахмутського району Донецької області.

Світлої пам’яті Степана тривалий час вважали безвісти зниклим, рідні розшукували, сподівали на диво, але….

Поховали захисника у родинному селі.

Щиро співчуваємо рідним і близьким…

Вічна пам’ять і слава Герою!..

Був патріотом, романтиком і любив червоні троянди

5 червня жителі Тернопільської громади віддали останню шану військовослужбовцю 2-го батальйону ім. Тараса Хаммера 67-ї окремої механізованої бригади, уродженцю Тернополя Дмитру Володимировичу ХОМІ («Фантом»; 24.04.1998 р.н.), який загинув 1 червня під час виконання бойового завдання на Донеччині.

Світлої пам’яті Дмитро «З 2014 року проходив вишколи у складі Добровольчого українського корпусу «Правий сектор», а з 2016 р., щойно досягнувши повноліття, вирушив на схід України. Пройшов шлях від стрільця до начальника медичного пункту батальйону. Він евакуйовував поранених і загиблих побратимів з поля бою, ризикуючи власним життям… Через війну Дмитро бачив свого однорічного сина лише тричі. Його побратими згадують його як вірного ідеї, людину дії та великого духом. Він був запальним, щирим, веселим, відповідальним і вірним – прекрасним чоловіком та батьком, який врятував багато життів», – йдеться в повідомленні ДУК «Правий сектор».

Тернопільський письменник, журналіст, учасник російсько-української війни Олександр Вільчинський написав у соцмережі: «…Я писав про нього і в нарисі «Перша штурмова», і у повісті «У степу під Авдіївкою»… Він там «Косичка», бо й справді мав косичку і ми його поміж себе називали саме так… Він був справжнім героєм і це справді так. Як і «Да Вінчі», як і інші, з ким довелося ще тоді дихати одним повітрям у зимових донецьких степах… «Косичка» був романтиком, ще по-дитячому чистим і щирим, але водночас стійким і вірним, був пластуном, прагнув опанувати всі види зброї, знав безліч українських пісень, що їх тихцем наспівував нам у хвилини відпочинку ще тоді у грудні 2016-го…».

Дмитро з початком повномасштабного вторгнення без вагань став до лав захисників у складі Сталевої Сотні 67-ї окремої механізованої бригади.  У 2023 р. він був нагороджений орденом «За мужність ІІІ ступеня», а цього року отримав почесну відзнаку «За проявлену мужність у виконанні службових обов’язків та незламність у захисті державного суверенітету».

Поховали захисника на Пантеоні Героїв Микулинецького кладовища.

Щиро співчуваємо дружині Олександрі, рідним, близьким, друзям, побратимам…

Вічна пам’ять, честь і слава Герою!..

Добре вчився, був добрим і щирим…

6 червня жителі Заліщицької міської громади провели до місця вічного спочинку військовослужбовця, мешканця Заліщик Володимира Олексійовича БОБИКА (9. 05. 1977 р.н.), серце якого перестало битися 30 травня.

У ВСП «Заліщицький фаховий коледж імені Є. Храпливого НУБіП України», де навчався воїн написали «…Володимир Бобик, закінчив навчання з відзнакою у 1996 р. за спеціальністю «Агрономія», спеціалізація «Плодоовочівництво»… Володимир назавжди залишиться в наших серцях таким як він був – доброзичливим, щирим, відповідальним, патріотом України».

Поховали захисника у рідному місті.

Щиро співчуваємо рідним і близьким…

Вічна пам’ять, шана і слава Герою!..

Загинув на Донеччині

5 червня жителі Гримайлівської громади провели останньою життєвою дорогою військовослужбовця, старшого солдата, водія відділення важких машин евакуаційного відділення взводу обслуговування та матеріально-технічного забезпечення танкової роти військової частини **** Західного ОТО Національної гвардії України, мешканця с. Красне Івана Ярославовича БЕРЕЗЮКА (10. 08. 1969 р.н.), який загинув 3 червня під час виконання бойового завдання в районі населеного пнкту Новоекономічне Покровського району Донецької області.

«З перших днів війни захисник на варті нашого мирного життя мужньо обороняв нас і Україну від російської навали, в самому пеклі боровся з ворогом за волю для українського народу… Чергова велика втрата батька, чоловіка, родича, побратима. Він був добрим, спокійним, поміркованим чоловіком, завжди відгукувався на прохання про допомогу…» – йдеться у дописі Гримайлівської селищної громади.

Поховали захисника у рідному селі.

Щиро співчуваємо рідним і близьким…

Вічна пам’ять і слава Герою!..

Загинув під час виконання бойового завдання

7 червня жителі Кременецької громади провели до місця вічного спочинку військовослужбовця, водія-сапера розмінування 3-го відділення розмінування взводу розмінування 3-ї роти розмінування військової частини А****, мешканця с. Колосова, солдата Анатолія Михайловича ПАНАСЮКА (17. 02. 1980 р.н.), який загинув 1 червня під час виконання бойового завдання внаслідок несумісної з життям вибухової травми в Миколаївській області.

«Від смертоносної зброї «русского мира» трагічно обірвалося життя світлої, життєрадісної, прекрасної душі, відкритого і доброго серця людини. Надійного друга, найкращого сина, чоловіка та люблячих батька…», – йдеться в повідомленні Кременецької РДА.

Поховали захисника у рідному селі.

Щиро співчуваємо рідним і близьким, побратимам…

Вічна пам’ять і слава Герою!..

Життя патріота обірвалося на полі бою

9 червня жителі Тернопільської громади провели останньою життєвою дорогою військовослужбовця, уродженця с. Переходи, що на Чортківщині, мешканця Тернополя Сергія Сергійовича Міщанова («Баска»; 30. 01. 1986 р.н.), який загинув 2 червня під час виконання бойового завдання щодо проведення лінії зв’язку потрапивши під артилерійський обстріл у районі селища Луганське Бахмутського району Донецька області.

Як розповіла колишня сусідка Героя Оксана Дерманська, чоловік якої також захищає Україну: «Світлої пам’яті Сергій народився і в дитинстві проживав у с. Переходи на Чортківщині. Після смерті матері, його батько забрав хлопця до себе на Східну Україну. Від 2014 р. він добровільно пішов захищати Україну».

«Сергій був дуже добрим і порядним чоловіком, любив свою доньку, був чудовим батьком, щирим патріотом. У цього мужнього хлопця було важке дитинство і важке життя, яке обірвалося на полі бою» – розповіла сестра Героя Ліна, яка нині також боронить Україну.

Поховали захисника на Пантеоні Героїв Микулинецького кладовища.

Щиро співчуваємо рідним, близьким, побратимам…

Вічна пам’ять, честь і слава Герою!..

Був відповідальним командиром

9 червня жителі Кременецької громади провели до місця вічного спочинку військовослужбовця, командира 2-го стрілецького відділення 2-го стрілецького взводу 1-ї стрілецької роти військовї частини А****, уродженця  с. Білокриниця, мешканця Тернополя, головного сержанта Віктора Дмитровича МАКАРЕВИЧА (18. 06. 1973 р.н.), серце якого перстало битися 6 червня в одній із лікарень Тернополя.

Світлої пам’яті Віктор навчався в Білокриницькій ЗОШ І–ІІІ ступенів. Як згадують його побратими він був сміливим і мужнім воїном, відповідальним командиром й водночас добрим і чуйним, щиросердним чоловіком

Поховали захисника у рідному селі.

Щиро співчуваємо рідним і близьким, побратимам…

Вічна пам’ять, честь і слава Герою!..

Герої не вмирають…