Повідомити новину

Поширити:

У моєму дворі три дерева росло.
Приспів:
Рай розвився, рай розвився,
Господь звесилився –
Син Божий народився!..
Три дерева росли, три брати рубали.
Три брати рубали, церкву будували.
Приспів:
Церкву будували з трьома куполами.
З трьома куполами, з трьома хрестами.
Приспів:
А що перший купол, то Різдво Христове.
А що другий купол – Святого Василя.
А що третій купол – Святого Водохреща.
Приспів:
 
Ох, це омріяне слово «рай». Хто з людей після земного життя не хоче потрапити до раю? А у нас, на Тернопільщині, є свій Рай – село на Бережанщині. Власник земель Бережанського господарського ключа Адам Сенявський в середині 17 ст. оглянув вищезазначену місцевість і був вражений її красою і величчю природних ареалів. Його захоплення розділила з ним і дружина – Єва. Саме їй, з огляду на їх імена (Адам і Єва) й навколишню природну естетику краю, сяйнула думка цій безумовно райській місцевості дати назву Рай.
Колись місцевість на Чортківщині через красивий замок-палац, ландшафтний парк, оранжерею називалася Райгород, згодом вона стала частиною села Колиндяни.
До речі, поблизу с. Вербів Підгаєцького району був свій маленький Райок – таке наймення мав мальовничий хутір, у якому у 1949 р. було 16 дворів.
Та й що казати, якщо у нас є своя «земля обітована» – Галілея, так називався хутір поблизу с. Улашківці Чортківського району де у 1952 р. проживало 4 особи. Нині поблизу села є лісовий заказник загальнодержавного значення «Дача Галілея».
Сьогодні  Свята вечеря, зійде Різдвяна зірка і обійме своїм сяйвом люд та проголосить, що народився Ісус Христос. Тільки вже не побачать її мешканці хутора Зірка, що був у 1920–1940-х роках поблизу села Курдибанівка на Бучаччині. У березні 1946 р. там проживало кілька сімей. У 1949 р. мешканців виселили у східні області УРСР. У лютому 1952 р. залишилося 35 будинків, у яких вже ніхто не проживав. Нині на місці хутора – поле. Та й саме село Курдибанівку скоро можуть зняти з облікових даних, оскільки нині там проживає менше 20 осіб.
Ну а яка ж Свята вечеря без куті? Тож вирушимо у с. Маковисько Козівського району, де візьмемо маку на кутю, а потім на Шумщину у с. Кутянка, де візьмемо її, щоб вистачило відразу на два святих вечора, або на Зборівщину у с. Розгадів на гору «Кутянська». Зрештою, хочете чогось вишуканішого, то помандруймо р. Кутянка, яка впадає у Вілію до однойменного села Шумського району і отримаємо святвечір по-лемківськи – Вілія (Вилія, Велія).  Дідух виготовимо на батьківщині духів предків у с. Духів Кременецького району із зібраного врожаю у с. Урожайне Борщівського району.
А як же Різдвяний вечір і ніч без Вертепу. Невже у Тернопільській області нема і не було жодного населеного пункту з такою гарною назвою. Що ж, спробуємо пошукати. В адміністративно-територіальному поділі Тернопільської області немає села чи хутори з такою назвою. Але як кажуть, хто шукає, той неодмінно знайде. Так, був хутір Вертеп поблизу села Лошнів Теребовлянського району (де у 1952 р. в одному будинку проживало 3 особи), були хутори Вертепи поблизу сіл Заболотівка (1952 р. – 1 будинок, 3 особи) і Свидова (1952 р. – 5 будинків, 24 особи) обидва нині Чортківського району. І почнемо колядувати, але так як колись, наприклад, у 1930 р. для підтримки українського шкільництва у Тернопільському воєводстві було наколядовано 16785 злотих. Отож, варто запастися грошима, які можна взяти на хуторах Гриваки, нині у складі с. Шпиколоси, або Бакси поблизу с. Крижі – обидва Кременецького району.
Мандруємо далі. Звичайно, яка ж Різдвяна ніч без нечистої сили, пригадую Миколу Гоголя і його «Вечори на хуторі біля Диканьки». Так-так, є у нас цілий районний центр Чортків, а ще було село в Тернопільському районі Чортория, яке у 1964 році радянська влада перейменували на Миролюбівку, було на Шумщині село Голибіси, яке знову ж перейменували на Мирове.
2019 – рік Свині, на Тернопільщині поважали цю тварину. Варто згадати, що у нас були села Свинюхи (нині Очеретне Кременецького району) і Поросячка (нині належить до с. Нагоряни Заліщицького району), хутір Кобильоха поблизу с. Бодаки на Збаражчині. Назви пов’язані із свинею носять і річки краю зокрема: Свинорийка, Кнур, Свинюха. Тож сальця і м’ясця на свята вистачить.
Зранку у Дзвенигороді Борщівського і Звенигороді Бучацького районів весело задзвонять дзвони, які розженуть нечисту силу і сповістять: «Христос народився!».
…І розпочнеться Різдво. Є на Теребовлянщині мальовниче село з назвою Різдвяни. За переказами, назва походить від того, що тут ще у 1241 році на Різдвяні свята відбулася велика битва між військами Теребовлянського князя і татаро-монголами, від чого пізніше село назвали Різдвянами. Правда атеїстам дуже «різала» вуха ця назва і у 1964 році село перейменували на Світанок. Лиш, тільки у 1990 році населеному пунктові повернули історичну назву.
Звичайно, які Різдвяні свята без Пресвятої Діви Марії та ангелів. Є на Тернопільщині села Ангелівка у Заліщицькому (було перейменоване на Весняне) і Тернопільському (у 1985–1991 рр. називалося Пігарєве на честь військовика, Героя Радянського Союзу Миколи Пігарьова, який закрив собою амбразуру німецького дзоту поблизу цього населеного пункту). Правда знайти населений пункт пов’язаний із Матір’ю Божою було важче. Але був на Заліщанщині хутір Богородиця, який належав до с. Голігради. У 1952 р. тут було 5 дворів, в яких проживало 22 особи.
Редакції газети «Свобода» лише залишається привітати всіх мешканців Тернопільщини з Різдвом Христовим та побажати доброї Різдвяної казки!
P.S.
…Але вважайте не переїдайте і не перепивайте, бо будете теньгими як жінки у с. Високе (колишні Товстобаби) Монастириського району, або треба буде їхати на Кременеччину у села Крижі і Гаї, де були хутори Росоли… 
Віктор КАРПОВИЧ