Новела: Мама Марія

Вже цілу добу над Збручем витанцьовувала хурделиця. Містечко Гусятин замело снігом, земля вкрилася білою ковдрою, дерева з-під снігу виглядали, як різдвяні ялинки під білосніжною ватою, кучугури снігу нагадували мальовничу гірську картину. Птаство поховалося від завії у дуплах дерев, під стріхи хат, у стіжки.

На околиці поселення в одній хатиночці світилася гасова лампа, біля якої Марія розчісувала пишну косу. Вона збиралася варити собі й синам сніданок. Глянула у відро – нема води. Закинула косу під теплу хустку, вдягнула кожушок. У ганку взяла лопату – бачила через вікно, що снігом стежку замело до криниці. Відчинила двері, в обличчя вдарила снігова хвиля, очі засліпила білизна. Ступила крок, переступивши поріг, раптом щось відчула під ногою. Розгребла у снігу згорток, принесла його в хату. У лахмітті була…дитинка. Вона оченятами поглядала на свою рятівницю, рухаючи губками. За матір’ю-зозулею вже й слід замело сніговою бурею.

– Таке миле малятко, хлопчик-горобчик. Що ж трапилося з твоєю мамою? – промовила жінка, склавши і піднісши до образу Матері Божої натруджені руки.

Марія поглянула на своїх двох синочків-соколиків, які солодко спали на бамбетлі.
Не понесла Марія знайду в управу в місто Копичинці.

– Двох хлопців годую, третьому також щось знайду. Дотягнути б до весни.

З першого дня знайомства сини Михась та Івась прийняли малюка за свого братика. Назвала жінка знайду Павлусем на честь свого батька. Росли-виростали сини, допомагали мамі. Потім усі троє на колії працювали.

Михайло з Іваном пішли у приймаки в сусідні села. Мамі онуків подарували. Щороку на Святий вечір приносили зі своїми дружинами та дітьми-колядниками до неньки вечерю.

Не встигли оглянутися, як знову на подвір’ї весільні музики заграли. Павлусь з синьоокою Оксанкою у церкві святого Онуфрія стали під церковні корони.

Брати з мамою гуртом гарне весілля Павлові справили.

Та раптово музики перестали грати танець, а загримів марш. До хати прямувала невідома жінка. Переступивши поріг, промовила до молодого: “Я, синку, твоя мама. Прийшла тебе поблагословити”.

Павло піднявся з-за столу, підійшов до мами Марії, міцно її обняв, поцілував і сказав гості: “Ось, жіночко, моя мама. Вона мене вигодувала, вона мене й поблагословила»
У Грабнику кувала зозуля. Мама Марія побажала молодятам многая літ.

Іван БАНДУРКА







Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*