Музика та пісня для нього – понад усе. А ще Михайло Дем’янович свято оберігає і шанує родинні цінності. Разом з дружиною вони тішаться успіхам сина та дочки, а також творчому началу усіх п’ятьох хлопчиків-онуків.
Вихідці з Копичинців
Михайло Дем’янович Савка, що днями зустрів 70-річчя, понад пів століття розділяє любов до музики та співу з іншими, створив 12 вокально-інструментальних ансамблів, понад 20 дорослих і дитячих хорів, у тому числі церковних. В деяких з них одночасно брало участь понад 100 хористів. Прищепив любов до співу тисячам школярів. Каже, що найбільше, чого він хотів у житті, – грати та співати, нести культуру до людей, вчити мистецтву інших.
Він народився на Гусятинщині, закінчив музичну школу, Копичинецьку середню школу, як і його майбутня дружина Галина Ярославівна. Вступив у Білгород-Дністровське музично-педагогічне училище в Одеській області, згодом – в Івано-Франківський педінститут ім. В. Стефаника на музично-педагогічний факультет, вона – у Тернопільський медичний інститут, де опанувала фах лікаря-терапевта.
Після навчання молоде подружжя повернулося на Гусятинщину. Пані Галина працювала лікарем в Гусятині, пан Михайло вчителем музики та співів у Копичинецькій школі, де створив хор, що відразу ж виборов перше місце на районному огляді.
Опісля створив сільські мішані хори у селах Новий Нижбірок, Яблунів. До речі, з приємністю розповів, що його з 70-річчям привітала колишня учасниця цього хору, вчителька-пенсіонерка з Яблунова Василина Сигіль.
Згодом він став директором Гусятинської музичної школи, створив хор працівників культури, який у 1975 р. посів перше місце у Всеукраїнському конкурсі творчих колективів і виконавців.
Сімейна трагедія
Михайло Савка розповів, що любов до музики йому прищепили батьки. Що б вони не робили – завжди з піснею. Обоє співали у церкві. Пісенності набрався від них і Михась.
Каже, що одеські товариші його досі називають Михасем, бо він ще у студентські роки заявив, щоб його не кликали Міша, мовляв, то не українське ім’я.
У Білгород-Дністровському музично-педагогічному училищі вчився три роки. Професор Михайло Никируй відправляв юного Савку на майстер-класи в Одесу, бо саме там була найкраща диригентська школа. Пан Михайло каже, йому пощастило бути на занятті у відомого диригента, професора Костянтина Пігрова.
- Професор Михайло Никируй казав, що диригент – це не професія, а характер, – розповідає М. Савка. – І тим характером ти маєш тримати людей.
Михайло Дем’янович пригадує, як одного разу прийшов на прослуховування до відомої оперної співачки Ольги Благовідової. Вразив її виконанням «Серенади» Франца Шуберта українською. Прима зауважила, що мова твору дуже «смачна» й попросила залишити їй переклад. До речі, пан Михайло часто перекладав тексти і підписував їх – Андрій Нічлавський. Псевдонім цей від ріки, що тече рідними Копичинцями…
Хоча це місто для родини асоціюються і з великою трагедією. У грудні 1995 року дружина пана Михайла Галина їхала ввечері поїздом до батьків. Як розповідає її одногрупниця, відома на Тернопіллі громадська та літературна діячка Ганна Костів-Гуска, для усіх, а особливо для найрідніших, було великим потрясінням, коли почули, що Галина Савка потрапила під поїзд. Вона залишилася без ніг. Ганна Михайлівка каже, що жінка понад два місяці провела у лікарні, рідні, близькі, друзі намагалися підтримувати її, як могли.
Ганна Костів-Гуска часто телефонує до пані Галини, каже, що вона чудова дружина і мама, вправна господиня, і торти пече, і консервує городину за оригінальними рецептами. А головне – вона сильна жінка, інша впала би духом, а Галина не втратила оптимізму та жаги до життя.
Щодо Михайла Дем’яновича, то він тамадував на весіллі у сина пані Ганни. До речі, Михайло Савка був серед перших, хто ввів у моду тамадування на весіллях, яких провів понад сотню.
Савка, як та п’явка…
До Івано-Франківська Савки переїхали у 1970-х роках. Перший хор у місті Михайло Савка створив на заводі «Позитрон». Він налічував 60 учасників.
Також створив хори при обласній дитячій клінічній лікарні, облспоживспілці, технікумах, гімназії, податковій, міліції, загалом – понад 20. Розповідає, що в ті часи народна самодіяльність була дуже популярна.
У березні 1990 року Михайло Савка створив хор «Лебедина вірність» – для обряду одружень. Пригадує, що бували дні – до 40 пар мали шлюб, а вони співали й співали…
Тоді ж запросив до співпраці відомого композитора Івана Фіцаловича. Це його вислів: «Савка – як та п’явка: любить, аби не тліло, а горіло».
І головне, що з роками розгоряється, незважаючи навіть на те, що пан Михайло переніс складну операцію на серці в клініці Шалімова. Добрими словами, молитвами й фінансами вчителя підтримували і його колишні учні. Троє з них здали кров. «Один мій учень з гімназії, – каже він, – прислав мені на картку гроші. Ця дитина тоді в Авдіївці була. Я плакав».
Пам’ятним і зворушливим для митця є і виступ хору перед катедрою навесні 1991 року під час приїзду кардинала Мирослава Любачівського. Тоді хористи «Лебединої вірності» одними з перших офіційно заспівали гімн України і «Боже великий єдиний».
Михайло Савка завжди любив працювати з дітьми. В Івано-Франківську був учителем музики у школі №4, №13 та в Українській гімназії, де створив два хори (у кожному по більш як сотні учасників).
Михайло Савка не пориває зв’язків з Тернопіллям
Він часто приїздить у рідні Копичинці. Тут у нього багато рідних та друзів. А також могили батьків.
Товаришує з родичем із Крогулець, заслуженим діячем мистецтв України Орестом Савкою. Їм, як творчим людям, завжди є про що поговорити. Любить зазирнути у створений ним у 1980-х роках при районному будинку культури музей театру, яким опікується невістка Ореста Савки Руслана Савка. А також поспілкуватися з колишнім директором Копичинецької музичної школи Михайлом Тарабієм, письменником та громадським діячем, 90-річним батьковим братом Богданом Савкою – відомим у Копичинцях чоловіком, який крізь роки проніс велику любов до рідного краю та України.
«Савка-бенд» як продовження творчості
Музика в домі Савок лунає щодня. Син Андрій з дружиною Людмилою і чотирма синами – 12-річним Данилом, 9-річним Олександром, 5-річним Дмитром та 4-річним Михайлом заснували родинний ансамбль «Савка-бенд», а Михайло Дем’янович є солістом. Бере участь і син доньки Оксани, 10-річний Тарас.
Онук Данило написав авторську колядку «Велика новина по світу ходила», а музична сім’я заспівала її і записала відео, яке неочікувано для них набуло популярності, набравши понад 50 тисяч переглядів в Інтернеті.
Нині Данило розписав колядку ще й для хорового виконання. Адже її вже замовили два хори – з Івано-Франківська і з Варшави.
Напевно, причина популярності не лише в тому, що колядку написав дуже юний композитор, а і в професійності. Що ж, росте достойна зміна…
Галина ВАНДЗЕЛЯК
