Ложечку рису, двадцять грамів м’яса – стільки нам відведено з’їсти на день.
Видимі і невидимі злидні
Чи не вперше після буремних дев’яностих бідність серед українців проступає у чітких обрисах. Хоча, ідучи містом, й нібито не побачиш злиднів – люди переважно охайно й ошатно одягнуті (здебільшого завдяки індустрії секонд-хенду), вулиці вистелені бруківкою, безсніжна європейська погода… Ми уміємо прожити за невелику зарплату, викручуватися, підбадьорюючи себе тим, що головне – «не працювати на аптеку». Наша ощадливість почасти межує з обмеженнями – у їжі, культурному розвитку (згадайте, коли купували книгу, або чому не переплатили газету), розвагах. Піти через обід у їдальню чи кав’ярню – майже розкіш, люди несуть на роботу «тормозки». Статистика констатує: у 2016-у наша область уже традиційно з найменшими зарплатами.
Сільські жителі зараз, здається, у більш виграшному становищі, ніж містяни. Принаймні домашнє господарство не дасть голоду заглянути у вічі. Але, не дай Боже, хвороба чи інша екстремальна ситуація, яка потребує «живої» копійки, то здебільшого безробітні селяни почуваються просто безпорадними…
Під торохкання уряду про соціальні стандарти і безкінечні реформи люди розуміють, що в країні робиться щось не так. Бо апріорі не може бути рятівним – загнати більшість населення у ряди маргіналів. А як інакше розцінити мільйонну армію одержувачів субсидій (якось у «Тернопільгазі» почула фразу: «Пані, у вас переплачено десять тисяч гривень», і від того стало просто не по собі, бо ж це з держбюджету, який формується з наших з вами податків, якійсь сім’ї випав невідомо за що такий щедрий бонус). Як інакше розцінити десятки тисяч родин в області, яким виплачують допомогу як малозабезпеченим?.. Причому йдеться про тисячні чи кількатисячні суми. Якось до редакції прийшла тернополянка, яка цікавилася, що їй належиться від держави як одинокій матері, інваліду другої групи. Коли почали підраховувати її дохід за минулий рік, який винятково складався із «чорнобильської» пенсії і державних допомог, то вийшло 4 тисячі 340 гривень у місяць. А ще у неї тисяча гривень субсидії. Попри інвалідність, за висновком лікарів вона може працювати. Але не працює і не буде, бо не має сенсу. Видається, не за горами той час, коли ми будемо збирати каміння після культивованої державою соціальної апатії.
Перелік людських потреб
Найстрашніше, що люди не стають щасливішими чи заможнішими від цих державних щедрот. А радше навпаки. І навіть ті, кому найбільше перепадає, бо їм просто допомагають вижити. Річ у тім, що усі розрахунки соціальних стандартів ведуться на основі споживчого кошика. Цей символічний перелік людських потреб дуже і дуже не відповідає реальності. Поточна редакція постанови Кабінету Міністрів України про затвердження наборів продуктів харчування, непродовольчих товарів та наборів послуг (так званий споживчий кошик) для основних соціальних і демографічних груп населення датована квітнем 2000-го року, і востаннє зазнавала змін у 2012-у. З того часу багато чого змінилося, і навіть важко означити, у скільки разів піднялися ціни. А кошик залишався неруханим. Врешті знайшовся відчайдух, який пішов судовою війною на Кабмін, аби той доклав до кошика. Позов правозахисника Станіслава Батрина змусив Кабмін сформувати робочу групу для ревізії необхідних потреб населення. І ось нещодавно оприлюднили напрацювання. Не треба бути фахівцем, аби розгледіти, що кошик знову вийшов дуже куценьким. І хоч за розрахунками Кабміну вартість кошика – 1611 гривень 48 копійок, що начебто відповідає прожитковому мінімуму, але невідповідність навіть найскромнішим потребам вражаюча. Передусім це стосується продуктів харчування. Скажімо, передбачено 200 грамів рису (це десь по ложці на день), 90 грамів гречки, 600 грамів свинини , 580 грамів риби – тобто по 20 грамів на день.
Уже анекдотом стало кабмінівське уявлення і про неїстівні потреби. Наприклад, жінці у мінімальному наборі предметів гардеробу передбачено 1 зимове пальто на 8 років. І 5 трусів на 2 роки, бюстгальтерів – 2 на 2 роки. Чоловіку – 1 труси на… 10 років, а непрацездатному чоловікові, на думку уряду, вони взагалі не потрібні. Дівчинці до 6 років у мінімальному наборі дозволено мати 2 сукенки на три з половиною роки. Хлопчикам належаться двоє штанят на 2 роки. Українські немовлята не мають користуватися таким винаходом цивілізації як памперс.
Та навіть за таких «героїчних» обмежень споживчий кошик вийшов дорожчим за мінімальні пенсію (1074 гривні) і зарплату (1378 гривень). А це фактично і змушує людей простягати руку за державними допомогами. Але …
Не усім належиться, не усім перепаде…
Якщо при призначенні субсидій єдиним обмеженням є покупка вартістю понад 50 тисяч гривень, то державна соціальна допомога малозабезпеченим сім’ям не є загальнодоступною. Передусім через те, що законом не передбачено допомоги, якщо працездатні члени малозабезпеченої сім’ї не працюють ( «не стоять на біржі», не здійснюють догляд за дитиною), не служать, не навчаються у вищих навчальних закладах I-IV рівнів акредитації та професійно-технічних навчальних закладах з денною формою навчання протягом трьох місяців, що передують місяцю звернення за призначенням соціальної допомоги.
А ще є обмеження для тих, хто має більше одного авто, чи дві квартири (будинки), щоправда, за умови, що загальна площа житла перевищує 21 квадратний метр на одного члена сім’ї та додатково 10,5 квадратного метра на сім’ю. Також не належиться допомога тим, хто 12 місяців перед зверненням за наданням соціальної допомоги здійснили покупку чи оплатили навчання (крім житлово-комунальних послуг, у
межах норм споживання та медичних послуг, пов’язаних із
забезпеченням життєдіяльності) в сумі, яка на час звернення
перевищує 10-кратну величину прожиткового мінімуму для сім’ї.
Не варто сподіватися, що якусь з перелічених обставин, які накладають табу на допомогу, можна приховати. Зараз у судах області «аншлаг» позовів від управлінь праці та соціального захисту населення про повернення зайве виплаченої допомоги малозабезпеченим. (Причому як у порядку цивільного, так й адміністративного судочинства. Схоже, суди безпросвітно заплуталися з цією категорією справ). Хтось не вказав другого автомобіля, другого будинку в іншому селі, хтось забув вказати тимчасовий заробіток… А ще когось, зареєстрованого як опікуна, перевірила Служба безпеки, і з’ясувала, що він насправді був за кордоном. Отже безпідставно отримував гроші за догляд, відтак виходить, що і допомога як малозабезпеченому нарахована невірно з його ж вини. Людей змушують повертати іноді величезні суми допомог за декілька років, наприклад, є рішення навіть на 70 тисяч гривень.
Ольга КУШНЕРИК
Leave a Reply