«Арт-двір» Віктора Гребеньовського у Бучачі

Арт-двір, затишок серед шумного міста… Скучили за цим? Ми теж не втрималися і влаштували посиденьки під сонечком з автором та керівником проекту «Арт-двір» Віктором Гребеньовським. Посиділи, потеревенили, пригадали давно забуті події.
– Вікторе, відкрийте секрет: з самого початку Арт-Двір Бучач / Art Dvir Buchach був задуманий як розважальний проєкт?
– Так, як розважальний. Я шукав приміщення, майданчик для «Опусу», для наших концертів. Богдан Лисий звернув увагу на двір серед будинків, хоча той був страшенно занедбаний. Непривабливий стан відштовхував. Тут жили свині, качки, кури… Вагання були, але зрозумів, що тут можна зробити щось цікаве. Обговорювали ідею з різними людьми. Серед них були авторитетні особистості з цікавими думками. Зокрема, вже покійний Михайло Станкевич, який якось сказав мені: «А чому ти думаєш так вузько? Використай двір, де можна було би робити різні виставки, зустрічі з цікавими людьми».
А чому би й ні? Досвід якийсь в мене був. Але треба було зробити благоустрій, великий шмат роботи, через те пів року витратили на збір матеріалів і в березні почали  роботи. Багато людей мене підтримало – не десятки, а сотні. Найперше, Григорій Лабчинський, Богдан Лисий, Ігор Суп. Далі пристала Мар’яна Максим’як з чоловіком Дмитром, яка запропонувала інші ідеї та ще один формат – літературний. Так з’явився доволі цікавий напрямок роботи.
Але найцікавішим було те, що ми відкривали нових людей. Дали їм можливість показати себе. Це було на противагу культурі традиційній, стандартній. Запропонували новий формат: виступ з однією піснею чи віршем, упродовж 15 хвилин, пів години чи години. Мало бути поєднання різних жанрів в один концертний день. Я намагався розкрити в людях те цікаве, що в них є. Було багато початківців. Деяких я не знав взагалі. Звичайно, що, окрім аматорів, запрошували і відомих людей з цілої України. В дворі люди співали, грали, читали поезію, прозу, показували власні доробки, розповідали про свої таланти. Поступово  додавали різні цікавинки. Наприклад, участь флористів, кулінарний напрямок, гончарство і т.д.
Двір працює з травня по жовтень. Але настає зимовий період, і виходить, що він не дієвий. І тут зародилася ідея фотовиставки, яку можна поставити тут, в коридорі. Також зробили виставку цеглин, зібраних із бучацьких стін, тобто те, з чого збудований Бучач. Також влаштували виставку поштівок. Крім того, є багато туристів, які заходять в Арт-двір. Щоби вони отримали більше інформації про Бучач, Мар’яна Максим’як виготовила банери (поєднання трьох культур). Діє і фотопроєкт Юри Остапи «Рука в місті». А ще просили людей, котрі мають старі речі, які хочуть викинути, віддавати їх нам. Найбільше приносили вишивки, виконані різною технікою. Вони розміщені на вікні в дворі. Важливо, щоби праця наших бабусь була збережена. Якщо хтось просив, ми віддавали вишивки в приватну колекцію. Були два випадки, коли відвідувачі забрали їх. Адже це є автентичні речі, які вишивали 50-70 років тому.
– Чи є певний рівень, якого хотілося б досягнути в роботі Арт-двору?
– Поганий солдат, який не мріє бути генералом. Звичайно, є певні думки, плани стосовно того, кого можемо запросити, які цікаві атракції надати. Крім організації виставкової діяльності, хотілося в Арт-дворі зробити затишок.
Моя донька Софія розробила проект, і маємо тепер зовсім інший двір, хоча б візуально. Звичайно, що хотілося би за її проєктом зробити і накриття, щоб за будь-якої погоди почуватися комфортно, адже багато концертів відбувалося під дощем (зате маємо тент, який навчилися натягувати за 2 хв.). А щодо модернізації (якби була фінансова можливість), то вона стосуватиметься тільки мистецької частини, тобто, внутрішній під’їзд має залишитися історичним. Це – принципова позиція.
– Двір – це будинок, а будинок – це люди, які там живуть. Як сусіди реагували на появу Арт-двору?
– Мешканці очікували потужного звуку, неспокою, але як усе це вплине на їхнє життя, не знали. Плюс у тому, що на другому поверсі живе мій племінник Олег Гребеньовський, який допомагає реалізувати всі неймовірні ідеї. Я відвідував кожну квартиру, розмовляв з людьми і пояснював, що тут буде. Говорив про благоустрій двору. Так, спочатку якась упередженість була, але коли в дворі висадили квіти, то жінки мене прийняли за свого, навіть самі доглядали за рослинами. Ніна Оленяк вже протягом десяти років надає зі своєї квартири електроенергію і за це не взяла ні копійки! За це їй велика подяка! Крім неї, багато людей допомагали. Під час першого сезону в нас ще не було бруківки, тому жінки обдирали взуття об каміння. Бруківку поставили тільки в вересні 2012-го. У цьому допоміг Михайло Станкевич. У Львові є товариство бучачан, які зустрічаються за кавою, тож Станкевич намовив Михайла Лучку заплатити за жовту бруківку.
Також не було сцени. Метал для неї надав Степан Яструбський. Дуже багато допомагали Мирослав Ліщинський, Олег Скопець, Олег Окіпний, Віталій Бандусяк, Михайло Дячек та інші. Весь Молодіжний портал проходив вишкіл спочатку тут, в Арт-дворі. Коли просив про якусь допомогу, то принципово не обмовлявся про гроші, а лише про матеріали. Як приклад, була цікава ситуація з “Смолоскипом”. У Михайла Сличенюка попросив декілька мішків цементу, а коли повернув їм 2 мішки, то побачив велике здивування – вперше їм хтось лишки повернув. Багато людей анонімно допомагали. Одні не хотіли, щоб дружини знали і питали, куди гроші поділися. Інші не бажали афішувати своє меценатство. Я до цього часу не знаю, хто з доброчинців приносив зелені насадження, квіти. До речі, це – окрема тема. Потрібно щиро подякувати Світлані Борак, Лесі Пастернак за багаторічний догляд за зеленню у дворі. До цього доклалися також сусіди, магазин “Садівничок” (Іван та Ольга Вацлаві) та багато невідомих людей.
– Який рік був для Арт-двору найважчим? Мабуть, знаю відповідь на це питання: 2020-й?
– Ні. Суттєвий удар був у 2014 році, коли почалася війна. Час був не для того, щоб веселитися.
– Так, пам’ятаю, коли ми в неділю о 18 год. приходили в двір, сиділи і просто розмовляли…
– Тоді вперше поставив собі запитання: «Що робити з Арт-двором? Закривати?» Ситуацію врятував художник Роман Василик (завідувач кафедри сакрального мистецтва Львівської художньої академії), до речі, у Львові ходить пити каву з бучачанами. Була привезена його виставка ікон на закриття сезону. Тоді багато професорів, художників, інтелігенції Львова, Тернополя приїхали до нас. Прийшла хмара глядачів, і я зрозумів, що Арт-двір буде жити.
Другий складний період – 2020 рік, адже з’явилась реальна небезпека відвідувати Арт-двір. Цей рік змусив нас піти в інший формат – Інтернет. Вважаю, що Інтернет не замінить живе спілкування, адже емоції не передаються через камеру. Є небезпека, що люди забудуть це чудове відчуття від живого спілкування, живої емоції. Що буде цього сезону – не знаю, побачимо…
– Ми ж обіцяли людям, що все буде добре…
– Значить, так і буде! Приємно, коли випадково чуєш фразу: «Це – наш Арт-двір!» Тішуся, що люди прийняли його.
Розмовляла Наталія ОЛІЙНИК