Міць, єдність, лють і ненависть й ані крихти страху. Це українці

У пеклі війни гартується нація. Світ захоплюється, ми теж  дивуємося з себе те, що дрімало у глибинах підсвідомості, вирвалося нестримною силою, – і воно прекрасне. Українці стали воїнами Світла. За свою Батьківщину, за свободу, за цивілізацію супроти дикого руського поріддя і його кремлівського маніяка.

Всеохопний безжальний спротив, ненависть, яка спопеляє страх й піднімає вище людських можливостей, – ось що відчувають українці. Немає жодного населеного пункту, де окупантам не плювали б в очі. То де той «рускій мір» – його не існує на українських просторах. Роззуй очі, москале, й забирайся геть, бо станеш перегноєм.

Військова ситуація мінлива й писати про неї у друкованому виданні майже нереально, бо, поки газету надрукують, поки при теперішніх складнощах вона дійде до читача, може багато що змінитися. Незмінним залишиться одне наше єство, боротьба і перемога, яка неодмінно настане.

В Інтернеті стільки прекрасних текстів про це, що я не беруся конкурувати. Серце щемить, котяться сльози від того, які мужні, мудрі і талановиті у нас люди. А гумор… Боже, це неперевершено у часи найзагрозливішої небезпеки книпити ворога так, що попри той безперестанний щем мимоволі виривається ги-ги та й ги-ги. А матюки… Те, що раніше різало вуха і пекло очі, стало музикою війни. Наші жінки лагідно просять: «Любі воїни, не матюкайтеся відео неможливо показати дітям». Але, зітхнувши, догідливо додають: «Нічого, коли усе закінчиться, казатимемо дітям: «Не лайся, бо накличеш війну».

Ми побачили, якою професійною і незламною є наша армія. «Вірю у Бога і Збройні сили України», – так повторюють люди. І це не напускне, а від самого серця. Ми маємо Президента лідера і воїна, у якого увірували. Окрім могутнього професійного війська, ми маємо армію територіальної оборони коли я писала ці рядки, це була уже стотисячна армія. Але довжелезні черги біля військкоматів свідчать, що ця кількість зростатиме невпинно.

Світ за нами мабуть, не варто повторювати, скільки нам допомагають військово, матеріально й морально. Уся цивілізація за Україну.

Мене вразило, що навіть мініатюрний Люксембург, виявилося, озброєний до зубів і надав вагому військову допомогу. Вічно нейтральна Швейцарія теж приєдналася до санкцій. Як хтось влучно написав в Інтернеті: «Це ж ким треба бути, щоб об’єднати проти себе Pornhub, Папу Римського, «Талібан», Ілона Маска i Anonymous».

А що окупант? Москаль скочується у середньовіччя рубль перетворюється на папір, цивілізований світ відмовляється з ним торгувати, закриває небо, санкціями лупить так, що кожен росіянин уже чухає потилицю. Навіть у німецьких пабах їм уже не наливають пива, бо вихідців з країни-окупанта не обслуговують. Від такого морозяного душу москалі починають приходити до тями? Та ні. Зазомбовані «ящиком» (Скабеєва, Соловйов вам горіти у пеклі в одному казані з «патроном»), вони продовжують вірити Путіну. Лише молоде покоління, яке користується соціальними мережами, прозріває і соромиться за країну. Але сорому замало їм доведеться нести покуту десятиліттями.

Багато людей взялися доносити до росіян правду. Не перестаю захоплюватися тернопільською адвокаткою Тетяною Тиханською. Це жінка кремінь. Вона уже кілька діб не спить коли б не глянула у стрічку новин на Фейсбук, є пости від пані Тетяни. Ось її заклик: «Ведіть інформаційну боротьбу в Інтернеті. Окремо звертаємось до юних хлопців та дівчат ви також можете допомогти! Надсилайте скарги на антиукраїнські канали до Youtube та Telegram. Розповідайте у соцмережах своїм російським одноліткам правду про війну, публікуйте фото та відео. Сьогодні ворог запускає свої пропагандистські кампанії навіть у TikTok, і ми повинні їм протидіяти. Внесок кожного у нашу спільну Перемогу є надзвичайно важливим! Слава Україні!». Син Тетяни Тиханської, теж адвокат, – у територіальній обороні Києва.

Ворог показав своє віроломне гниле єство, бомблячи та обстрілюючи мирних людей, житлові будинки. Коли пишу ці рядки, Харків зазнає третьої хвилі смертоносних нападів. Тримайся, східна столице!

Київ наше серце, незламний і ніколи не здасться, якби кремлівський карлик і білоруський вусатий тарган цього не прагнули.

Наші люди, де б вони не були, роблять кожен на своєму місце те, що повинні робити задля перемоги. Без комплексу уцілілих (немає тепер безпечного місця), між сигналами повітряної тривоги кують з металу їжаки, зводять барикади, печуть хліб… Бо, як заявив Президент в одному із звернень, “Зло, озброєне ракетами, бомбами та артилерією, слід зупинити негайно. Знищити економічно. Показати, що людяність вміє себе захищати”.

Ольга КУШНЕРИК