Подяка за щире серце

    Дорогі читачі «Свободи», нам завжди радісно та приємно писати саме про вас. Ваші захоплення, добрі справи, уміння.
Пам’ятаєте, минулого року ми розповідали про дивовижну жінку – Михайлину Ленчишин. Бабуся мешкає у маленькому, дуже мальовничому селі Слобідка, що на Теребовлянщині. Жінці 86 років. І здавалося б, пора сідати на лавку, та з коліжанками нарікати на життя (жартуємо, звісно). А ні, завзята пенсіонерка трудиться, не покладаючи рук. Вона у свої поважні роки в’яже теплі шкарпетки. І не собі чи на продаж, а для військових, котрі перебувають на передовій. Уже вив’язала майже сто пар!
«Слухаю новини і плачу. Хлопчики, рідні, як вам важко в сирих окопах. Хоча б якось вам допоможу, діточки рідненькі», – приповідає пані Михайлина щоразу, коли бере в руки спиці.
Жінка передала чимало пар теплих шкарпеток військовим до свята Миколая. І ось до Різдва щедра бабуся отримала теплий «привіт» з передової. За постійну підтримку і допомогу воїнам АТО Територіальний відокремлений підрозділ ГО Спілки бійців та волонтерів АТО «Сила України» надіслав пані Михайлині листа, у якому подякував за її небайдуже серце.
До слова, минулого року влітку пані Михайлині вручили ще одну офіційну подяку за неоціненну волонтерську допомогу.
Син Йосип розповів, що колись служив на флоті. Пригадує, дуже приємно було отримувати з дому передачі. Тож, думає, і зараз хлопці тішаться таким подарункам.
Єдина проблема у майстрині виникає із нитками, які сьогодні вартують чимало. На допомогу приходять рідні, сусіди. А ще допомагає бабусі-в’язальниці відома на Тернопільщині письменниця Наталка Михно. Вона разом із однодумцями збирає кошти на нитки, а ще – різноманітні теплі в’язані речі, які пані Михайлина дбайливо поре і змотує у клубок.
«Скільки зможу, допомагатиму нашим хлопчикам. Та щовечора молюся і дуже прошу Бога, щоб та війна закінчилася, і вони всі, як один, повернулися живі-здорові додому. Хай оберігає їх Матінка Божа», – каже крізь сльози бабуся.
Родом бабуся Михайлина з села Долина Теребовлянського району. Разом з чоловіком виростили трьох синів. Найстарший Ярослав, йому 60 років, мешкає в Одеській області, художник, різьбяр, іконописець. Колись працював у Теребовлі в художній майстерні. На два роки молодший від Ярослава Михайло живе у Зборівському районі, він будівельник. Разом з мамою проживає і дбає про неї 48-річний син Йосип, майстер виробів із каменю, поет-пісняр.