Спадщина і колекції краю

Понад чотири тисячі експонатів з фондів районного краєзнавчого музею розповідають туристам з Польщі, Ізраїлю, Італії про славну історію міста над Стрипою.
Про це розмовляємо з директором Бучацького районного краєзнавчого музею Ларисою Легкою.
     – Ларисо Іванівно, нагадайте історію нашого музею. 
– Музей заснований у 1982 році як громадський. Експозиція розміщувалася в ратуші, але в 1990-му, коли розпочалася реставрація пам’ятки, її перенесено в пристосоване приміщення на першому поверсі житлового будинку на вул. Галицькій, 55. Від 1988 року – функціонували як відділ Тернопільського обласного краєзнавчого музею, а від 2002-го – входимо до переліку об’єктів комунальної власності територіальної громади Бучацького району. У музеї функціонують чотири постійно діючі експозиції: «Етнографія та побут нашого краю», «Археологія», «Відомі люди Бучаччини» і «Бучач та його околиці в минулі роки».
– На чому базується ваша робота?
– Проводимо науково-дослідну, науково-просвітницьку, фондову, експозиційну, виставкову, методичну роботу. Організовуємо виставки художників і майстрів народної творчості району та області, фотодокументальні виставки приурочені видатним історичним подіям. Крім виставок, у музеї організовуємо ще й виставки майстрів народної творчості і художників нашого району поза його межами на фестивалях, обласних та районних заходах. Наші наукові працівники працюють над дослідженням наукових тем з історії краю в архівах Тернополя, Івано-Франківська. Проводимо оглядові екскурсії по місту, беремо участь, організовуємо і проводимо науково-практичні конференції та майстер-класи. Надаємо консультації з історії краю студентам, вчителям, науковцям, журналістам, методичну допомогу громадським музеям  району.
– Як наповнюєте фонд?
– Експонати для поповнення фондів музею збираємо серед населення району. Здійснюємо виїзди в села. Також і самі люди приносять нам старовинні речі. Ведемо співпрацю із майстрами народної творчості та художниками, навчальними закладами, колекціонерами, краєзнавцями нашого району, музеями Тернопільщини. 
– Якими цікавими експонатами можете похвалитися? Скільки їх загалом?
– У нас зберігається понад 4000 тис. експонатів основного фонду, окрім цього, в музейній колекції є матеріали науково-допоміжного фонду. Частина з них розміщена в експозиції, решта зберігається у фондосховищі і використовуються під час фотодокументальних та мистецьких виставок. Найдавнішими і найцікавішими є експонати археології (4-3 тис. років до нашої ери). Також цікаві експонати нумізматики, документи кінця 19 – початку 20 ст., інформаційно-агітаційні матеріали ОУН-УПА, фрагменти скульптур Пінзеля.
– Що найперше розповідаєте туристам про Бучаччину?
– Бучач – місто старовинне, воно є свідком багатьох подій, що відбулись упродовж віків. Тут збереглось безліч пам’яток архітектури, історії, культури та природи, а тому його ще називають малим містом-музеєм. Цікавими для туристів є також околиці Бучача, які чарують своєю красою та чарівною природою. Отож, знайомство з містом  розпочинаємо з його історії. Пропонуємо цікавий та захоплюючий туристичний маршрут, де відбудеться наше знайомство з пам’ятками архітектури, історії та природи. Мандрівку розпочинаємо з центрального майдану перед пам’ятником Т. Шевченку, поруч з яким розміщена одна з найкращих пам’яток пізнього бароко – ратуша, яка є не лише окрасою нашого славного міста, а і його візитною карткою.
Неподалік наш музей, який працює для відвідувачів щоденно з 9 до 18 год. (вихідні – понеділок і середа). Тут організовуються персональні виставки художників, майстрів народної творчості Бучаччини і Тернопільщини, зустрічі з цікавими людьми, а також діє постійна експозиція. Наукові працівники щиро запрошують жителів нашого району та гостей міста завітати до нас, ознайомитись з експозицією.
З музею виходимо на вулицю Міцкевича, переходимо через міст до Стрипи. Перед нами постає гора Федір, на схилі якої розташований комплекс монастиря отців Василіян та історико-філософський колегіум імені св. Йосафата, де на вас чекає цікава розповідь та знайомство з духовним центром.
Навпроти за Стрипою розташована інша велична споруда – костел Внебовзяття Пресвятої Діви Марії. Йдемо туди вулицею Агнона.
Видатний скульптор Іоан Георгій Пінзель зі своїми учнями виконав для цього храму різьблення вівтарів. Вважають, що вони були одними з перших робіт видатного майстра у Бучачі. Отож, для туристів цікавою буде розповідь про славетного скульптора та  його роботи.
Оглянувши костел, стежкою піднімаємося вгору до руїн замку, який розташований у південно-західній частині міста. Збудований він зі світлого піщаника і темно-червоного каменю на вапняній основі. Час будівництва – остання чверть ХІV століття, за іншою версією, на цьому місці раніше був дерев’яний замок (ХІII ст.) – садиба родини Бучацьких. Зруйновані мури замку, що височать над містом, і досі чарують своєю неповторністю.
Далі повертаємо на вулицю Просвіти, якою виходимо на головну вулицю міста – Галицьку. Наступний пункт нашої мандрівки – джерело Яна Собеського, яке є ще однією пам’яткою історії. Звідти йдемо до фігури Богородиці.
Піднімаємося вулицею Пушкіна. З висоти перед нами відкривається новий краєвид і русло річки Стрипа. Повертаємо ліворуч і зупиняємося перед придорожньою фігурою Богородиці. Вона (1751 рік) теж вирізьблена з каменя-пісковика Пінзелем.
Далі наш туристичний маршрут пролягає до церкви Св. Миколая. Щоб її оглянути, спускаємося сходами на вулицю Св. Миколая, що веде до церкви його імені. Вона освячена в 1610 році. Фундатором її вважається подружжя Стефана та Марії Потоцьких, про що свідчить над дверима храму їхній шлюбний герб (Потоцьких-Могилів). Церква Св. Миколая була першим кам’яним храмом у місті. Майже чотири століття вона залишається осередком духовності для десятків поколінь бучачан. Від церкви св. Миколая сходами повертаємо на центральну частину міста. Йдемо вулицею Галицькою і  перед кінотеатром наближаємось до храму Покрови Пресвятої Богородиці. Церква побудована в 1764 році.
Внутрішнє оздоблення – різьблені вівтарі з фігурними скульптурами – виконав скульптор Іоан Георгій Пінзель, а також царські ворота (не збереглися) та дияконські двері з рельєфними зображеннями «Ангела-хоронителя» і «Благовіщення». Від церкви Покрови наша мандрівка продовжується в напрямку роздоріжжя, що веде з Бучача на Тернопіль і Чортків. На вулиці Стрипній оглядаємо пам’ятку історії – придорожню фігуру Яна Непомука (1750 р.). Виконав її скульптор Іоан Георгій Пінзель. Фундатором був тогочасний власник міста Микола Потоцький. Фігура святого була встановлена на роздоріжжі (дороги до Тернополя та Чорткова). Для того, щоб краще ознайомитись з історією та архітектурою нашого славетного міста, варто вирушити на околиці Бучача. В напрямку смт Золотий Потік на вул. Бандери, що на Південному масиві, росла “Золота липа». Через значний вік пам’ятка природи втрачена. Саме тут під її ошатною кроною був підписаний Бучацький мир. Далі наша подорож продовжується на південь, де можемо оглянути руїни церкви, що в урочищі «Монастирок».
На околиці Бучача, що на півночі від райцентру, розташований Підзамочок. У селі оглядаємо руїни замку початку ХVII століття. Цікавими є його історія та легенди, які пов’язані з цим місцем.
Також відвідувачам пропонуємо матеріали, які розповідають про відомих людей, уродженців Бучаччини, та тих, які жили чи перебували в нашому краї. Зокрема це – всесвітньовідома оперна співачка Соломія Крушельницька, єврейський письменник, лауреат Нобелівської премії  Шмуель Агнон, письменник, перекладач, журналіст Михайло Островерха, книговидавець Йосип Кнебель, письменник, журналіст, публіцист, громадський та політичний діяч Осип Назарук, актор і режисер Лесь Курбас, педагог Мар’ян Крушельницький, дитячий письменник Всеволод Нестайко, поет і громадський діяч Іван Балюк, художник Володимир Воронюк, єврейський правозахисник Симон Візенталь, всесвітньовідомий скульптор Іоан Пінзель, професор і громадський діяч Михайло Станкевич. Не можемо не згадати і про Бучацьке Євангеліє – рукописну пам’ятку старослов’янської мови, виконану на пергаменті (160 аркушів). Вона зберігалася у василіянському монастирі в Бучачі (церква Воздвиження Чесного Хреста), заснованому у 1712 році. Книга датована XII – XIII століттям. У науковий обіг введена в середині XIX століття. Пам’ятку досліджували Петро Владіміров (1890), Іларіон Свенціцький (1911), Михайло Возняк (1920), Олександр Колеса (1923), Яким Запаско (1957, 1995), Віра Свенціцька (1983). У 1888 – 1889 роках Євангеліє експонувалося на виставці старожитностей Ставропігійського інституту у Львові. Згодом книга потрапила до Львівського Онуфрійського монастиря, а від кінця 30-х років XX століття зберігається у Національному музеї імені Андрея Шептицького у Львові. У нашому краєзнавчому музеї є копія Бучацького Євангелія.
– Чи популярний заклад серед далеких мандрівників?
– Нас відвідують туристи з Тернопільської, Хмельницької, Львівської, Київської, Вінницької, Рівненської, Чернівецької, Волинської, Івано-Франківської, Одеської, Дніпропетровської, Харківської областей, а також із Польщі, Ізраїлю, Італії. Щороку приймаємо майже 10 тис. відвідувачів. Цьогоріч у зв’язку з карантином музей відвідує значно менше туристів.
– Які пріоритети поставлені перед вами сьогодні? Чи актуальний музей у  21–у столітті?
– Головним нашим пріоритетом сьогодні є соціальна спрямованість. Забезпечення широкого доступу громадськості до музейної колекції, використання новітніх технологій для поширення інформації про фонди і доступ громадян до культурної спадщини, надання широкого спектру послуг для населення, організація цікавого дозвілля для школярів і дорослих. Музей є актуальним у новому столітті, оскільки є скарбницею історичної та культурної спадщини, а музейні експонати –  носіями безцінної інформації про історію та культуру нашого краю.
Уляна БОЙЧУК