Лялька-мотанка – спосіб вираження національної ідентичності

Тернополянка Ірина Абрам’юк – майстер народної творчості з художньої вишивки. Зі студентських років вона захопилася ляльками–мотанками як видом образотворчого мистецтва. Першою колекцією була її дипломна робота, де ляльки були одягнуті у строї нашого краю.
Наступна колекція була присвячена Центру творчості дітей та юнацтва, де і працює Ірина Романівна. Ляльки мали вбрання, стиль якого відображав напрямки діяльності гуртків відділу декоративно–прикладного мистецтва. Це – і лялька у в’язаному кардигані, і у валяній з вовни запасці, і в сорочці, вишитій стрічками. Деякі елементи одягу були виготовлені зі шкіри та бісеру. Нині майстриня працює над монохромною колекцією. Ці ляльки-мотанки матимуть одяг із тканини одного кольору.
Пані Ірина також цікавиться фетром. Створює площинні композиції та м’які іграшки.
с закінчила Тернопільська дитячу художню школу ім. Братів Бойчуків та Тернопільський національний педагогічний університет ім. В. Гнатюка за спеціальністю художник-графік. Працює у Центрі творчості дітей та юнацтва керівником гуртка малювання. У родині Абрам’юків підростає двоє чудових діток – 2-річна Соломійка та 7-річна  Вероніка.
Дізнавшись, що Ірина Абрам’юк створює ляльки-мотанки, я поцікавилася, чому саме їм надала перевагу у своїй творчості.
«У студентські роки я була активною молодою просвітянкою, розповідає мисткиня. – На різні акції і заходи ми одягали вишиванки. А в університеті вивчали народне мистецтво, де я і познайомилася з лялькою-мотанкою і вирішила поєднати свої вподобання. Лялька-мотанка – ще один спосіб вираження національної ідентичності.
Чи багато дітей мають нахил до декоративно-прикладного мистецтва, запитую в пані Ірини.
«Декоративне мистецтво цікаве, – продовжує Ірина Абрам’юк. – Важливо спробувати. Маленькі діти ще не можуть повторити всього, але їм цікаво слухати розповіді, потримати ляльки в руках, погратися. У дитсадок, де виховувалася моя дочка, я подарувала Різдвяну шопку. Постаті Йосипа, Марії та Ісуса виготовила у вигляді ляльки–мотанки».
Двоє донечок,  Соломія та  Вероніка, люблять спостерігати, як працює мама, і з радістю сідають з нею за рукоділля. Вероніка – старша, любить шити, малює пастеллю, робить листівки. Соломійці подобається малювати фарбами. Чоловік Святослав Абрам’юк підтримує дружину, адже є активним громадським та політичний діячем і головою обласної «Просвіти».
До слова, і сестри  Ірини є творчими. Старша – Оксана Дученчук – художниця, ілюстратор. Середульша – Ольга Парастюк – графічний дизайнер.
«Наша мама завжди підтримувала і розвивала творчі здібності, вірила, що це може стати нашою професією. Саме мама навчила нас шити. А бабуся – вишивати та в’язати. Всі вишиванки – від мами. Навіть моє весільне плаття, рушник та весільний образ вишивала мама, а я – весільну сорочку для свого чоловіка», – ділиться жінка.
У 2019 році Ірина Абрам’юк стала стипендіатом Президента України. Каже, що це було для неї несподівано та зворушливо. А ще – великим стимулом для професійного та творчого розвитку.
Галина ВАНДЗЕЛЯК