Копійчана розплата за смерть Івана Педька

Наша реальність почасти є такою страшною і настільки відрізняється від того, що проголошується з високих і нижчих трибун, що, здається, є декілька паралельних вимірів. Нехай би у рамках тижнів права чи консультативних юридичних пунктів хтось із чиновників області переконав 22-річну жительку Чортківщини Марійку Басараб, що у нас правова держава. Два роки тому вона втратила 17-річного брата, а минулого понеділка його убивця покинув стіни Кагарлицької виправної колонії. Він вільний! За цих два роки державна виконавча служба не стягнула з винуватця ані копійки, хоч у нього є право власності на будинок і бус.

Я набираю телефон Кагарлицької виправної колонії, що у Київській області. Знаючи, якою закритою є пенітенціарна система, не дуже розраховую на отримання інформації. Але ні – на моє запитання про засудженого Ярему Володимира Васильовича, чи справді четвертого жовтня суд звільнив його за амністією, відповідають ствердно: «Так, до вечора він виїде з колонії».

«О Боже! Не знаю, як таке сприймуть наші люди. Лисівці цього не переживуть. Ярема торік приїжджав у відпустку з колонії, то наші люди почали бунтувати. Правда, він поїхав назад і вгомонилися. Як таке може бути: засудженого до шести з половиною років позбавлення волі через два роки уже звільнили?» –  сільський голова Лисівців, що на Заліщанщині, Марія Мокрицька не приховує емоцій.

Те, що село дружне, здатне за своїх мешканців постояти, Лисівці продемонстрували два роки тому. Тоді на третю добу міліціонери перестали шукати зниклого 17-річного Івана Педька. Нібито дільничний повідомив, що визнають юнака безвісти відсутнім і на тому «крапка». У відповідь жителі вийшли і перекрили трасу. Це спонукало міліціянтів по-справжньому взятися за роботу. На Львівщині розшукали Володимира Ярему, і той врешті-решт зізнався, що закопав Іванка у піщаному кар’єрі. На п’ятий день після смерті тіло хлопчини викопали з-під глиб піску… Коли судили Ярему, у Борщівському райсуді і яблуку ніди було впасти – усім селом приїжджали на засідання. Бо надто по-нелюдськи, жорстоко повівся винуватець смерті Іванка.

Нагадаю, у вересні 2015 року зник 17-річний Іван Педько, житель згаданого села. Востаннє його бачили на весіллі у селі Олексинці Борщівського району. Там же був 55-річний житель села Мушкарів Борщівського району Володимир Ярема. Очевидці згодом розповідали, що між юнаком і Яремою виникло якесь непорозуміння, начебто сварилися. Досі не відомо, що сталося з мопедом Івана – за словами його сестри Марії Басараб, транспортний засіб був розторощений, як після ДТП. Його Іванко залишив в Олексинцях, а сам пішов пішки за вісімнадцять кілометрів додому. Вдосвіта хлопця, який крокував узбіччям, збив бус, за кермом якого був Ярема. Сестра досі не вірить, що це була випадковість.

Ярема не викликав ані швидку, ані поліцію. Поїхавши додому, взяв дві лопати і повернувся на дорогу. Тіло Іванка завіз у місцевий кар’єр і там закопав. Згодом судово-медична експертиза встановить, що смерть юнака настала внаслідок відкритої черепно-мозкової травми з переломами кісток склепіння та основи черепа.

Лисівчани шукали хлопчину усім селом. На суді мати покійного згадувала, як після скоєного Ярема підходив, розпитував, заспокоював, мовляв, усе буде добре, Іванка знайдуть, і навіть просив передати йому привіт. Цинізму цієї людини не було меж…

Чи він розкаювася? Марійка Басараб розповідає, що не відчувала з боку підсудного щирого каяття, лише в останньому слові він попросив пробачення, але це була, радше, формальність.

Засудили Ярему за ч. 2 ст. 286 КК (порушення правил безпеки дорожнього руху, що спричинило смерть потерпілого) до 6 років 6 місяців позбавлення волі та на 3 роки позбавили права керувати транспортними засобами. Суд частково задовольнив цивільні позови потерпілих – матері та сестри Іванка. На користь матері присудили понад 18 тисяч гривень відшкодування матеріальної шкоди та 500 тисяч гривень – моральної. Сестрі – 300 тисяч моральної шкоди.

Марія згадує про покійного брата, як про щиру, відкриту дитину. Вони зростали у багатодітній сім’ї: семеро братів і одна сестра. Іванко з чотирнадцяти років сам себе забезпечував – періодично їздив у Горошову на заробітки, там працював у теплицях. Після одинадцятого класу вступив до ПТУ в обласному центрі. Але встиг провчитися лише два тижні…

Їхня хата у Лисівцях тепер на замку. Мати з меншими дітьми переїхала жити у сусіднє село. Марійка з братом Володею та бабусею мешкають у Чортківському районі.

Хата Яреми у Мушкарові теж зачинена. Коли він приїждав з колонії у відпустку, пішов поголос, що мав спродувати обійстя та бус, щоб розрахуватися з родиною Іванка. Але з’ясувалося, жодної копійки потерпілим він так і не сплатив. За словами Марії Басараб, Борщівський відділ державної виконавчої служби нічого за ці два роки не зробив, щоб виконати виконавче провадження. Востаннє вона була у цій установі два тижні тому. Їй відповіли, що не можуть знайти бус, мовляв, спочатку стягнення на машину, а тоді уже на будинок. Такими поясненнями «годують» два роки поспіль.

Марія не розуміє, як винуватець смерті її брата, засуджений до тривалого терміну покарання, спокутував вину всього за два роки? «Що це за таке правосуддя?» – риторично запитує.

Відповідно до ухвали апеляційного суду Тернопільської області, Володимиру Яремі за так званим законом Савченко зараховано в строк відбуття покарання більш ніж піврічний термін попереднього ув’язнення (у свіввідношенні день за два дні, тобто зараховано більше року відбутого покарання). У вересні до Кагарлицького районного суду надійшло подання начальника Кагарлицької виправної колонії про застосування до засудженого В.В. Яреми Закону України «Про амністію в 2016 році». Четвертого  жовтня у режимі відеоконференції суд звільнив Ярему від подальшого відбуття покарання.

 

 

Ольга КУШНЕРИК

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*