Відійшов у вічність по заслужену винагороду від Бога

Молитвами святих отців наших,

Господи Ісусе Христе, Боже наш,

Помилуй нас…

Редакція газети «Свобода» продовжує серію публікацій, присвячених душпастирям Тернопільщини, які були замордовані у більшовицьких тюрмах і таборах… Ми намагатимемося подавати інформацію про тих пастирів, про яких немає жодних відомостей у друкованих чи електронних виданнях або вони неповні.

Надвечір’я Різдва Христового у Коцюбинцях на Гусятинщині видалося морозяним. Зійшла різдвяна зірка і осяяла своїм світлом оселю Михайла та Софії Миськівих.

– Син, у нас народився син! – радів Михайло. Дякую Тобі, Господи, за таке маленьке чудо! Він ще не знав, що його синові доведеться разом зі Спасителем пройти свій тернистий шлях. Селом уже ходив Вертеп, сповіщаючи жителів про народження Христа.

Дитинство Григорія минуло під батьківською опікою у Коцюбинцях. Батьки намагалися дати дітям (у Григорія ще був брат Микола і сестра Ганна) добру освіту, виховували їх у християнському дусі. Григорій був здібним і виявляв особливий нахил до науки. Батьки, побачивши старанність Григорія, вирішили віддати його до гімназії у Чорткові.

Навчання у Чортківській гімназії давалося легко. Роки, проведені у гімназії, остаточно сформували вибір Григорія, він вирішив стати священиком і вступив до духовної семінарії у м. Станіслав (нині Івано-Франківськ). Після закінчення навчання у 1938 році Григорій рукопокладений на священика та направлений єпископом Г. Хомишиним на парафію у с. Велеснів, нині Монастириського району. Також о. Григорій душпастирював у селах Дубенки та Залісся на Монастирищині.

Перед початком Другої світової війни померла матір о. Григорія Софія, до порад якої завжди дослухався і завдячував багатьом успіхам.

Після проголошення Акта української державності о. Григорій Миськів, активний учасник державотворчих процесів, у серпні 1941-го перед своїми парафіянами проголосив самостійну Україну. У травні 1942 р. о. Миськіва перевели на парафію в с. Устя-Зелене на Монастирищині, де він продовжував активну громадську роботу.

У 1946 р. після Львівського псевдособору о. Григорій категорично відмовився переходити у православ’я, чітко зазначивши: «Коли мене рукопоклали в сан греко-католицького священика, я дав клятву вірності цій церкві і тому цієї обіцянки не полишу ні за яких обставин».

У 1947 р. о. Григорію Миськіву влада заборонила проводити літургії за греко-католицьким обрядом. Через постійні переслідування він деякий час проживав у с. Озерце на Івано-Франківщині. Згодом повернувся в Устя-Зелене, де продовжив душпастирську діяльність.

У січні 1950 р. о. Григорія заарештували працівники районного МДБ за звинуваченням, що він відмовлявся від переходу у православ’я та відправляв літургії за здоров’я людей, які були заслані у виправно-трудові табори.  Після арешту священика відправили у тюрму в Тернопіль.

20 березня 1950 р. Тернопільський обласний суд звинуватив о. Григорія у проведенні антирадянської агітації та засудив  на 25 років виправно-трудових таборів.  Покарання о. Григорій відбував у м. Воркута і Башкирській АРСР.

Батько о. Григорія Михайло Миськів не полишав надії звільнити сина, оббиваючи пороги різних владних установ. Влітку 1954 р. він звернувся до голови Президії Верховної Ради СРСР із проханням звільнити сина. Проте комісія з питань перегляду кримінальних справ залишила вирок без змін. Тим часом здоров’я о. Григорія погіршувалося.

25 серпня 1956 р. о. Григорія все-ж таки звільнили з виправно-трудового табору через хворобу. Він повернувся на Україну, за якою так тужив на засланні. Оселившись у м. Комарне Городоцького району Львівської області, працював бухгалтером бурякопункту, водночас провадив підпільні відправи як священик УГКЦ. Господь дав йому можливість дочекатися незалежної України, про яку він мріяв усе життя. У 2007 р. о. Григорій Миськів відійшов у вічність по заслужену винагороду від Господа Бога за ревне служіння та дотримання присяги.

 

Біографічна довідка.

МИСЬКІВ Григорій Михайлович (06. 01. 1914 р., с. Коцюбинці, нині Гусятинського району – 26. 11. 2007 р., м. Комарно, Городоцького району Львівської області) – релігійний діяч. У 1934 р. закінчив гімназію в м. Чортків, 1938 р. – духовну семінарію в м. Станіслав (нині Івано-Франківськ). Священик у селах Дубенки, Велеснів і Залісся; від 1942 р. – на парафії в с. Устя-Зелене (всі – нині Монастириського району). У 1950 р. о. Г. Миськів заарештований за відмову перейти в православ’я і засуджений на смертну кару, яку замінено на 25 років ув’язнення. Перебував у таборах поблизу м. Воркута (нині РФ). Від 1954 р. працював на нафтопереробному заводі в Башкирії (нині Башкортостан, РФ). Після звільнення у 1956 р. оселився в м. Комарно, де працював бухгалтером бурякопункту, водночас провадив підпільні відправи як священик УГКЦ. Від 1989 р. – на парафіях у селах поблизу Комарного. Реабілітований 22 липня 1991 року.

 

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*