Свято для Ніни

Бабуся Оля не терпіла жалощів. Ні від кого. Ані від родичів, ані від сусідів. Казала, що людям гірше.

Хоча… Які там у неї були родичі. Єдиний син загинув на фронті, а сестра та брат жили у іншому місті.

Іноді навідували племінники, котрі гостювали вдень, а потім утікали по своїх домівках.

А сусіди мали свої біди. У тих, що через дорогу, постійно хворіли діти. А поруч у майже напіврозваленій, обшарпаній всіма вітрами хатині жила паралізована самотня жінка. Іноді бабуся Оля навідувала її, щоб просто поговорити – на різні теми. І про вартість компослуг, продуктів, котрі постійно піднімались в ціні.

– Очевидно, тітко Олю, тепер і хліб буде для нас дефіцитом, – гірко жартувала сусідка.

Бабуся утішала, а сама крадькома витирала сльози. Вона щиро шкодувала самотню, бездітну, ще молоду жінку, від котрої, коли паралізувало ноги від невідомої хвороби, відвернулися і родина, і чоловік. Бідувала Ніна, бо соцпрацівниця приходила вкрай рідко, тому доглядала її здебільшого бабуся Оля.

То хліба принесе, то за електроенергію і газ заплатить, то ліки на тумбочку тихенько покладе.

Ніні казала, що це допомога від соціальної служби. І на Різдво, і на Щедрий вечір вона теж накривала стіл. Ніна дякувала добрій сусідці, але чомусь кішки шкребли на душі.

Ще ж було третє свято – Водохреще, і Ніна була упевнена, що ніхто не прийде до неї до хати. До бабусі Олі мали приїхати родичі – брат, сестра, племінники. Отже, сусідка, вочевидь, буде зайнята своїми справами.

…Йшов вечір. Лапатий сніг з вітром падав на шибку, а Ніні здавалося, що це стукає її горе.

– Нікого, нічого, ні родичів, ні чоловіка, Господи, за що, за що така кара, – тихо плакала в подушку.

Стиха рипнули двері – зненацька. Ніна перелякалась. Подумала – злодії. Хоч і красти нема що, але тепер такі часи настали, що і за гривню задушать.

Та у кімнату увійшла бабуся Оля – знову з кутею та цілим підносом вечері.

– Христос народився! – весело привіталася.

– Славімо Його! – заледве промовила здивована Ніна. – А як же ваша родина, ви ж так на неї чекали?

– Вони не приїдуть, мають свої справи, – посміхнулася сусідка. – А ми, як завжди, повечеряємо разом.

І додала:

– А завтра я принесу тобі Водохрещенської води.

Знадвору мороз просився до хати, а Ніна раділа. І разом із нею – бабуся Оля.