Різдвяне послання архієпископа Тернопільського і Кременецького ПЦУ Нестора

“Коли ми минулого року відзначали свято Різдва Христового, то навіть не думали, що лише за півтора місяця всі українці відчують жахи війни. Багато хто нарешті зрозумів, що путінським окупантам потрібні не Крим та Донбас, а поневолення і подальше знищення України та її нації. Багато людей були змушені покинути свої оселі, виїхати в інші регіони або навіть за кордон. І дехто з християн, обурюючись з приводу цих бід і нещасть, починає нарікати вголос або в серці не тільки на ворога, а й на Господа, кажучи: «Чому Бог це допустив? Чому Він не зупинить цю війну? Не припинить наші страждання?»

Щоб відповісти на ці запитання, згадаймо обставини земного народження Христа Спасителя. За кілька років життя Ісус Христос пережив і життя без власного дому, і загрозу смерті, і вигнання з рідного краю. Чому ж Він, як Бог, не міг уникнути таких страждань? Може, Він не всесильний, якщо і Сам терпів такі нещастя у Своєму земному житті?

Упродовж життя людина часто страждає, бо воно є наслідком гріха, який постійно є в нашому житті. Христос «принизив Себе Самого, прийнявши образ раба, зробившись подібним до людей» (Флп. 2: 7), тому розділив з усім людством і скорботи, і страждання, і хресну смерть. Проте ці спільні страждання не означають, що Христос був безсилий їх уникнути. Він добровільно взяв на Себе нашу природу, щоб нас спасти та привести до Царства Небесного.

Але цим єднання Христа з людьми не обмежилось. Він, будучи Богом, а отже, і Любов’ю, постійно з нами, у радості і в горі, коли ми пам’ятаємо про Нього і коли забуваємо. Він, перетерпівши життя без дому, перебуває з тими, хто змушений залишити свої домівки. Його намагалися вбити – і Він разом з тими, чиє життя постійно в небезпеці через обстріли та бойові дії. Христос був змушений провести роки за межами рідної землі – і Він з тими, хто через війну далеко від рідного дому. Господь завжди сповіщав людям та відстоював Істину, тому нині Він з тими, хто бореться за істинну свободу та краще майбутнє рідної землі й свого народу – з нашими українськими воїнами, волонтерами, всіма небайдужими людьми. 

Чому ж Господь не зупинить цю війну і страждання українського народу? Найперше тому, що Бог робить не те, що ми хочемо, а те, що корисно для спасіння нашої душі. Крім того, Бог часто творить великі справи і чудеса руками людей, які вірять в Нього і живуть за Його заповідями. Саме в таких умовах ми вчимося переборювати свою байдужість і по-справжньому дбати про ближніх. Ми вчимося об’єднуватись і в молитві, і в праці на благо народу. Бог хоче, щоб ми були достойні бути українцями, мати Українську державу та Помісну Українську Церкву. Христос вчить нас бути християнами, бо саме в любові до Бога і до ближніх ми стаємо на шлях спасіння. І коли ми навчимося цієї любові, коли об’єднаємо наші зусилля заради Бога і України, яких ми навчились любити, тоді прийде перемога, а з нею і мир.

У ці важкі часи, які ми переживаємо через війну, ми все одно, як православні християни, святкуємо Різдво Христове, щиро вітаю зі святом духовенство Тернопільської єпархії та бажаю Божого благословення у служінні для користі Помісної Церкви та українського народу. Вітаю місцеву владу та бажаю, щоб Господь благословляв ваші зусилля, спрямовані на підтримку людей, допомогу в подоланні важких обставин, в яких через війну вони перебувають. Вітаю наших воїнів, волонтерів та всіх небайдужих людей, котрі, ризикуючи життям, боронять наш народ від жорстокості та підступу окупанта, звільняють від нього українські міста і села та допомагають відновлювати там життя. Вітаю українську молодь і бажаю духовного та інтелектуального зростання на засадах любові до Бога та України. Вітаю всіх православних християн нашої області і бажаю, щоб Господь захистив нас від всякого зла і приніс якнайшвидше перемогу та мир Україні.

Нехай Господь, що народився в убогій Вифлеємській печері заради спасіння всього людства, дарує і нам сили пережити ці важкі часи війни і стати кращими через творення добра нашим ближнім. Амінь.

Христос народився! Славімо Його!”