Повідомити новину

Поширити:

Це питання нині є предметом обговорення в політичних телепрограмах за участю солідних аналітиків, дипломатів, військових… Добряче додають напруги і повідомлення від наших західних партнерів, з яких можна зробити висновок, що час вторгнення російської армади на територію України вже зовсім не за горами. А екс-президент Петро Порошенко сумовито-саркастично усміхається – ось уже, мовляв, росіяни і воєнні шпиталі розгорнули поблизу кордонів, що неминуче свідчить про запланований наступ. З цього, на його думку, напрошується логічний висновок: гуртуйтеся, єднайтеся, браття-українці, й не навколо будь-кого, а навколо того, хто…- і далі йде цілий перелік діянь колишнього гаранта, не раз оспіваних адвокатами творця “АрМоВіра”…
Все ж, практично всі учасники дискусій сходяться на тому, що нападе, чи не нападе на нас Росія – відомо лише її правителеві Владіміру Путіну. Враження повного неадеквата, попри створюваний ним і його оточенням образ “собирателя земель русских”, він не справляє. І, напевно, дещо тямить у світовій історії, в тому числі й історії воєн. Найуспішніші (для загарбників) з них бували в тих випадках, коли супротивну сторону вдавалося застукати зненацька. Як це було з німецьким бліцкрігом у 1941 р. і з японською атакою на Перл-Харбор того ж року. А коли про майбутній наступ уже трубить цілий світ, коли могутні західні держави уже оголошують про цілий пакет небувалих досі економічних санкцій і коли можливий противник перебуває в якій-не-якій, та все ж бойовій готовності (що неминуче загрожує чималеньким числом “груза 200” в російські міста, села і містечка), то сама ідея нападу за таких обставин видається, як мінімум, не найрозумнішою.
Все ж сьогодні, зважуючи усі можливі “за” і “проти” вторгнення Росії в Україну і навіть роблячи висновок, що твереза і розважлива оцінка ситуації начебто не дає особливих підстав для побоювань і тим більше – для паніки, варто все ж бути насторожі й тримати порох (отой, справжній) сухим. Пам’ятаючи, що маєш справу з державою, яку “умом не понять”. Так писав їхній поетичний класик Ф.Тютчев, а він, крім років кар’єри дипломата за кордоном, чимало пожив і в “матушке-России”. І, напевно, добре знав, як вона піддається осмисленню нормальною людською логікою…
Ігор ДУДА