В Україні Різдво Христове і Новий рік відзначають двічі – за григоріанським (25 грудня, 1 січня) та юліанським (7 і 14 січня) календарями. Тож почнемо з їх історії.
Новий рік – це поняття умовне. До XV ст. українці відзначали його у різний час – у березні, травні, а до 1700 р. – 1 вересня. У часи заснування Риму, близько VIII ст. до Різдва Христового, римський календар складався з 10 місяців, що нараховували 304 дні. Наступник Ромула Нума Помпілій, щоб урівняти календарний рік з місячним, додав ще два місяці. Згодом у Римі запровадили ще спеціальний місяць – місяць сплати податків, який мав 22-23 дні і назвали його марцедоній. Римський календар був коротшим від сонячного на 10 днів і спричиняв незручності.
У 46 р. до Різдва Христового Юлій Цезар (який був верховним жерцем) створив комісію для розробки календаря, яку очолив астролог Созіген Олександрійський. У 45 році до Різдва Христового його запровадили. Суть календаря, який назвали на честь Юлія Цезаря юліанським, така. Тривалість року становила 365,5 доби, 48 хвилин, 45 секунд. Додатковий місяць марцедоній скасували, а запровадили високосний рік. Новий рік починався з 1 січня. Тиждень складався з семи днів (запозичили в іудеїв). З єврейського календаря взяли день тижня Сабзах (шабат) – суботу. Імператор Андріан розпорядився вважати вихідним наступний за суботою день, а імператор Костянтин назвав день відпочинку воскресінням. Членам вищої колегії доручалось стежити за дотриманням точного відліку часу і через кожних три роки на четвертий додавати день.
Та юліанський календар також виявився не зовсім точним – на 11 хвилин 14 секунд довшим за астрологічний.
Юліанський календар не був християнським, а виник як світський. Тільки на Нікейському соборі в 325 р. юліанський календар запропонували християнській Європі. Ним користувалися до кінця XVI ст. Юліанський календар давав похибку – 1 день на 128 років – і вже в XVI ст. відставав від астрологічного на 10 діб. Тому назріла необхідність реформи календаря. Папа Римський Григорій XIII у 1582 р. провів календарну реформу. Папським декретом лік днів був пересунутий на 10 діб наперед, і день після 4 жовтня 1582 р. належало вважати 15 жовтня 1582 р. Тривалість року визначено точніше, вона становить 365 діб, 5 годин, 49 хвилин і 12 секунд. Вселенський Собор постановив, щоб кожних 400 років вилучали 3 зайві дні, які набігали.
Григоріанський календар установлений у світі як міжнародний стандарт.
Відразу після запровадження григоріанського календаря його було прийнято в Італії, Іспанії, Португалії, Франції, Польщі, 1700 р. – у Німеччині, Норвегії, Данії, Швеції. Тобто, спочатку григоріанський календар був прийнятий католицькими, а потім протестантськими країнами.
Константинопольський патріарх і всі орієнтовані на нього церкви візантійського обряду та країни, де домінувало православ’я, поставилися до нового календаря негативно. З огляду на складну ситуацію в Польщі, король Стефан Баторій змушений був в Україні надати право православним зберегти юліанський календар.
Отже, удосконалений календар не був прийнятий православ’ям і набув у православному світі релігійного і політичного змісту. Це відгородило Східну Європу від Заходу, призвело Росію та християнські народи – болгар, сербів, румун, греків, що перебували під турецькою окупацією, до ізоляції від європейської цивілізації. Прогресивні та освічені люди виступали проти такого відмежування. Один із російських діячів у «Філософських листах» писав, що для Росії було б краще, якби у ній переміг католицизм, більш відкрита та світла релігія. Цю позицію підтримав і відомий російський історик Соловйов, який був прихильником унії православ’я з католицизмом. У 1830 р. Петербурзька академія наук запропонувала запровадити в Росії григоріанський календар. Але ні цар Микола I, ні уряд не підтримали пропозиції. У 1899 р. була спроба перейти на григоріанський календар, але знову безуспішно. Обер-прокурор синоду РПЦ граф Побєдоносцев категорично виступив проти, і його підтримав цар Микола II. Чому ж Росія була проти запровадження досконалішого григоріанського календаря? На це були політичні мотиви, бо Росія завжди претендувала на роль «третього Риму», обстоювала теорію так званого богообраного народу і використовувала релігію в загарбницьких цілях. Коли в Росії самодержавіє ослабло, а згодом і впало, деякі країни, де домінуючим було православ’я, перейшли на григоріанський календар. Болгарія – в 1916 р., Сербія і Румунія – в 1919, Греція – в 1924 році. У Росії декретом РНК від 25 січня 1918 р. запроваджено григоріанський календар на державному рівні. Церковний календар залишається юліанським, хоч у 1923 р. частина РПЦ перейшла на григоріанський календар. Але тодішньому главі РПЦ Тихону за допомогою більшовиків вдалося розправитись з так званими «новокалендарниками». На той час більшовики зрозуміли політичну перевагу юліанського календаря для себе, оскільки навіть релігійні свята в СРСР не збігалися з відповідними святами в країнах Європи.
Отже, теперішня ситуація є спадщиною, яку ми отримали від російських православних ортодоксів та радянщини.
В 1918 р. на григоріанський календар перейшла Українська Народна Республіка. 16 лютого стає 1 березня. З того часу і до нині українці живуть за двома календарями: у світському житті – за григоріанським, у релігійному – за юліанським, який запровадив на Русі князь Володимир разом з офіційним прийняттям християнства.
Нині у світі абсолютна більшість країн і народів живе за григоріанським календарем, і тільки бербери-мусульмани на півночі Африки живуть за юліанським календарем (можливо так вшановують творця юліанського календаря Созігена, що походив із тих територій).
А тепер про відзначення Різдва Христового. Святкування Різдва 25 грудня запровадив Папа Римський Юлій I в 327 р. в Римі, а на Ефеському соборі Вселенської церкви Різдво Христове затверджено як одне із головних свят Вселенської церкви. Потім свято запровадили в Константинополі, і скрізь його відзначали 25 грудня. Різдво є символічним святом, а не відзначенням точної дати народження Спасителя. Ми відзначаємо подію, а не день народження Христа. Ісус Христос народився в день, коли світло перемогло темряву, коли день пішов на зростання. А дата 7 січня – це відхилення в календарі, яке згодом набуло релігійно-політичного змісту.
Нині Різдво Христове 25 грудня святкують не тільки католики й протестанти, а й більшість православних автокефальних церков. Після проведення Всеправославного конгресу в 1923 р. в Стамбулі (Константинополі) більшість православних церков почали святкувати Різдво 25 грудня. РПЦ не брала участі в цьому конгресі. (Зазначимо, що і в 2016 р. у Всеправославному конгресі РПЦ не брала участі). На сьогодні 10 автокефальних православних церков святкують Різдво 25 грудня – Константинопольська, Олександрійська, Антиохійська, Елладська (Грецька), Румунська, Кіпрська, Албанська, Польська, Чеська і Словаччини, а з 1963 р. – Болгарська, яка найдовше була під впливом РПЦ. Різдво ж 7 січня святкують РПЦ (і її філії – екзархати в Білорусі і Молдові та філія в Україні так звана УПЦ-МП), православні Грузії, Сербії, Єрусалимська церква, Православна Церква України, монастирі Афону.
Різдво 7 січня святкує і Українська Греко-Католицька церква. Нещодавно глава ПЦУ Митрополит Епіфаній заявив, що ПЦУ протягом десяти років перейде на святкування Різдва Христового 25 грудня.
Павло СЛИВКА,
історик
