Брехлива легенда, що взяла гору над історією

День 23 лютого для мене, як і мільйонів інших представників мого покоління, був особливим. В школі однокласниці дарували скромні презенти разом з підписаними листівками із зображеннями спрямованих у небо ракет або  рум’яної усмішки під щільно застебнутим танкістським шоломом. Подібний ритуал дотримувався і в подальшому: в університеті, на роботі. Це вважалося святом всіх чоловіків, а подарунки і вітання від чарівно-лукавого жіноцтва, як правило, робилися з прозорим натяком: сьогодні ми вітаємо вас із вашим святом, та не забувайте, що не за горами – й наше, жіноче…

День цей став настільки сформованою звичкою, що навіть не виникало запитання: а чому саме 23 лютого? Це сприймалося як своєрідна аксіома, тим більше після того, як його ностальгійно-романтично відзначав на екрані Ісаєв Штірліц – із печеною картоплею, “водочкой” (зовсім трішки), ліричною народною піснею, що раптово долинула звідкілясь… Згадувалися якісь розповіді про те, як того дня озброєні загони новонародженої “Красной армии” дали відсіч під Нарвою німецьким окупантам, але ні шкільний підручник з історії, ні  викладачі з науковими ступенями і званнями  на  університетській кафедрі особливо в деталі цього подвигу не вдавалися. Дали відсіч – і все, “да здравствует несокрушимая и легендарная!”.

Розкрив очі на історію славної дати розвідник-дисидент Віктор Суворов. Точніше, спершу вони широко розкрилися і ледь не вилізли з орбіт у нього  самого.  Виявляється, 25 лютого 1918 року, тобто через 2 дні після офіційної дати народження “рабоче-крестьянской красной…”  у більшовицькій газеті “Правда” вийшла стаття Ульянова-Леніна “Тяжкий, але необхідний урок”.  І йшлося в ній зовсім не про блискучу перемогу  революційних звитяжців із червоними зорями на “будьонівках”, а навпаки – про ганебну поразку, втечу з позицій, з якої необхідно винести отой “тяжкий, але необхідний урок”. То що ж виходить: протягом 70 з гаком років усе чоловіцтво на величезній території, перебуваючи у щасливому невіданні, відзначало дату, в основі якої – не блискуча перемога, а… зовсім навпаки? Виходить саме так, як не прикро це визнати багатьом, в свідомості яких 23 лютого асоціюється з якоюсь міфічною героїкою.

Заради повної об’єктивності: чинні нині в Україні дати 6 грудня (День Збройних сил України) і 14 жовтня (День захисника України) теж можуть викликати запитання з точки зору їхньої історичної коректності та обгрунтованості. Нічого не вдієш – легенда часто бере гору над історією.

Ігор ДУДА    

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*