Журналісти “20 хвилин” відтворили ретро–фото з одного ракурсу!
На місці, де зараз Український дім, раніше були руїни житлових будинків, які знищили під час Другої світової. Після початку відбудови міста у 1950 році там з’явився кінотеатр.
Це фото було зроблено у рік відкриття кінотеатру — 1950 року.
Ось так виглядала будівля 1954 року. На ній можна побачити радянські символи.
Це фото датоване 1955 роком. На бульварі тоді був фонтан «Грибочок».
Тернополяни згадують, як ходили на покази фільмів до кінотеатру.
Я любила ходити в «Перемогу». Пам’ятаю, кожну неділю, поки варився обід, нас з братом відправляли на 9 годин ранку на сеанс якогось дитячого фільму, – згадує тернополянка Людмила.
Орися Марчевська згадує, як у кінотеатрах були аншлаги, оскільки телевізорів у місцевих не було. Іноді білети діставали «по блату».
Таким була будівля у 50-х роках:
Дехто пригадує довгі черги на зарубіжні фільми. Дехто згадує, як чимало людей хотіли потрапити на французький фільм «Анжеліка» 1964 року.
Це фото 60-х років:
На першому поверсі була невелика сцена, де перед сеансами грав оркестр, а напередодні Нового року там встановлювали ялинку.
На першому поверсі був зал. Я не застав, але мені розповідали, що перед сеансами були виступи. Пам’ятаю, що на Новий рік, там завжди була ялинка, – пише Юліан Волянський.
Тернополянин Ігор Яворівський пригадує, як працював у кінотеатрі.
Я працював кіномеханіком в «Перемозі» з дев’яносто шостого року, – ділиться спогадами пан Ігор. – В кінотеатрах міста я з дев’яностого. Пропрацював я в тій сфері до середини нульових. Фактично доти, доки працювали кінотеатри в Тернополі. Потім відкрився кінотеатр в Подолянах, але то вже новітня історія кінотеатрів нашого міста. Шкода що зараз Перемога не є кінотеатром. Хороше місцерозташування. Кінодемостраційне обладнаня в «Перемозі» ще залишилося, правда застаріле, та фільми там показують рідко. А як і демонструють, то хіба по замовленню та з відеопроектора…
А ця мозаїка і досі є на будинку біля «Перемоги», однак її приховує банер. Тернополяни згадують, як її створювали.
А я ще пам’ятаю як її робили. Ми, діти, бігали туди і випрошували браковані мозаїчні скельця, вони були маленькі, приблизно 2×2 см. Тоді це було для малечі ціле багатство, – згадує Наталія Кос.