На Івачівському водосховищі місцевим рибалкам масово виписують штрафи

Для декого це може прозвучати як передчасна побудова далекосяжних планів. Декому може здатися намаганням поєднати важко сумісні, а з урахуванням українського менталітету та наших звичок – просто несумісні речі.

Однак, як заявив Президент Володимир Зеленський,  після перемоги у війні Україна будуватиме європейську державу зі значною лібералізацією багатьох сфер і процесів, але водночас з потужною системою безпеки й оборони на зразок ізраїльської.  Поки що ж, у відповідь на петицію з вимогою заборонити вручати повістки про мобілізацію на блокпостах,  АЗС і на вулиці, Президент нагадав, що в країні — воєнний стан та оголошено загальну мобілізацію. І що захищати цілісність та незалежність своєї держави — це прямий обов’язок громадян…

У мешканців Тернопільщини, щоправда, може бути своя особлива думка про оту лібералізацію. Так, рибалки, які полюбляли закидати вудки на Івачівському водосховищі, а також жителі навколишніх сіл, котрі теж віддавна тут рибалили, раптом довідалися про те, що це робити більше “нільзя!” і  про розпорядження їх сюди більше “не пущать!”. Надійшло воно начебто від новопризначеного начальника екологічної служби, який таким чином, вочевидь, має намір дати зрозуміти, що нова мітла местиме по-новому. Тобто, вимітатиме всіх, кого побачать з вудкою. Таким чином, зрозуміла заборона на полювання під час воєнного стану не дуже м’яко і не дуже ліберально перейшла на рибальство, хоча на наших теренах відстрілом риби начебто ніхто не займається і вибухівкою її не глушить…

А загалом, на Тернопіллі нині вистачає скорботи. Що не день – то повідомлення про загиблих у боротьбі з російською навалою. І про супутні сумні події: похорони, сльози… Такі речі начебто мали очищати душі людей, спонукати їх ставати кращими, поряднішими. Мали б, але… Тут саме на часі сказати, що  вистачає у нас нині нині й всілякої бридоти. Власне, її дефіциту тут ніколи особливо не відчувалося, але в нинішній драматичній, з відтінками трагізму, ситуації вона видається особливо огидною. Одним з її проявів стало так зване псевдоволонтерство – в теперішніх умовах щось середнє між дрібним шахрайством і брутальним мародерством на війні. Що це може бути прибутковою справою, доводить обвинувальний акт щодо дій спритної трійці, котра встигла придбати за добровільні пожертви чималі матеріальні цінності, явно не призначені для відправки на фронт. Ще один переконаний благодійник обрав інший шлях поліпшення свого добробуту: налагодив переправлення осіб призовного віку через державний кордон – напевно, не для проходження військового вишколу на тамтешніх полігонах і подальшого повернення в Україну. На цьому тлі діяння пенсіонера, який у ролі звідника (французькою звучить якось романтичніше – сутенера) за певну “мзду” забезпечував свою хтиву знайому клієнтурою, видаються мало не як актом людинолюбства…