Як комуністичний режим нищив українську Церкву

Це зібрання не можна назвати собором, бо було проведено без дотримання канонів Православної, Латинської, Східної Католицької (унійної) церков органами влади та спецслужбами СРСР. Початок наступу на УГКЦ почався ще задовго до 1946 року. Кісткою в горлі для більшовиків була наша Церква. Керівництво СРСР і спецслужби імперії розглядали УГКЦ як центр національного руху, уособлення української національної ідеї. Церква стояла в обороні прав українців, поневолених загарбниками. Глава Церкви Митрополит Андрей Шептицький у посланнях до вірних засуджував радянський режим, штучний голод, організований більшовиками в Україні, організовував збір коштів для голодуючих, Церква була разом зі своїм народом.

УГКЦ реальним ворогом самостійної України бачила більшовизм і росію. Боротьбу з комунізмом було проголошено одним із головних завдань соціальної політики Церкви.

Підготовка до ліквідації УГКЦ почалася ще з 1933 року, коли НКВС розпочав операцію під назвою «Ходаки», для чого збирали відомості про священників, єпископів УГКЦ, їхню діяльність. Більшовики планували знищити УГКЦ ще в 1939 року, але не наважилися на це за життя Шептицького, який мав великий авторитет у світі.

У 1944 році, під час окупації наших земель, вони розпочали нову антикатолицьку акцію під назвою «Риси». Священників почали звинувачувати в співпраці з нацистами, у шпигунстві. Рупором став комуністичний пропагандист Я.Галан, який у памфлеті «З хрестом чи мечем» оббріхував Церкву: «Вороги українського народу, вдягнені в ряси уніатських священників, є організаторами банд українсько-німецьких націоналістів, агентами міжнародної реакції… Кривава діяльність цих злочинів мусить бути рішуче припинена». Це був заклик до дій.

15 березня 1945 року голова Ради у справах РПЦ при раднаркомі СРСР Г.Карпов подав Сталіну доповідну записку №58 з планом знищення УГКЦ. «РПЦ повинна відіграти значну роль у боротьбі проти римо-католицької церкви (і проти уніатства), організувати у Львові православну єпархію на чолі з єпископом, який мав би титул єпископа Львівського і Тернопільського. Організувати всередині уніатської церкви ініціативну групу, яка повинна декларативно заявити про розрив із Ватиканом і закликати уніатське духовенство до переходу на православ’я». На записці – віза Сталіна: «Тов. Карпову. Згоден. Й.Сталін». Робота зі сценарію Карпова почалася. 28 травня у Львові створюється центральна ініціативна група з возз’єднання Греко-католицької церкви з Православною церквою на чолі з протопресвітером Гавриїлом Костельником. До ініціативної групи увійшли Михайло Мельник від Перемишильської єпарії, Анатолій Пельвецький від Станіславської єпархії (декан Гусятинського деканату, парох церкви в Копичинцях). Г.Костельник представляв Львівську єпархію.

Перше, що зробила група, – звернулася до раднаркому УРСР з проханням про «возз’єднання церков».

18 червня 1945 р. уповноважений Ради у справах РПЦ при раднаркомі «УРСР» П.Ходченко надіслав до Львова циркуляр, в якому дано вказівку ініціативній групі: «1) ініціативна група санкціонується у вашому складі як єдиний тимчасово церковно-адміністративний орган, якому надається право керувати в повному обсязі існуючими греко-католицькими парафіями в західних областях України і проводити возз’єднання з РПЦ.

2) Вона має право узгоджувати надалі всі питання у справі керівництва греко-католицькими парафіями з уповноваженим раднаркомом УРСР у справах РПЦ…

3) У міру проведення опитування деканів парафії і монастирів ініціативна група повинна посилати уповноваженому в справах РПЦ списки всіх деканів, священників і настоятелів монастирів, які відмовилися підпорядковуватися юрисдикції ініціативної групи.

В роботу задіяні і компартійні органи. Процитуємо доповідну секретаря Львівського обкому КП(б)У Грушецького Хрущову (травень 1945 року): «Униатская церковь в СССР волей советской власти ликвидирована. Митрополит Йосиф Слепой и епископы уже не возвратятся к власти. Образован комитет по воссоединение церквей.  Поставлен вопрос о немедленном разрыве униатской церкви с Ватиканом и о подчинении ее патриархату московскому и всея Руси».

Нагадаємо, що в ніч з 11 на 12 квітня 1945 року було заарештовано весь єпископат УГКЦ, а в ніч із 25 на 26 травня заарештовано професорів богословської академії та духовної семінарії у Львові, багато священників. Ще до проведення так званого собору не повних дев’ять місяців, а компартійні органи уже заявляють про ліквідацію УГКЦ. А ось фрагмент листа від 30 червня 1945 року секретаря ЦК КП(б)У К.Литвина в обкоми, де вказано завдання щодо реєстрації і сприяння в роботі ініціативній групі.

«Греко-католицькі громади не реєструвати, а направляти їх в ініціативну групу, щоб вони переходили в православ’я, якщо переходять, то ініціативна група дає посвідку і тоді їх реєструвати як православну громаду. Якщо ж священник відмовляється і не бажає переходити в православ’я, то на них уповноважений передає дані в Київ».

Як бачимо з цих документів партійних і каральних органів, УГКЦ була знищена до так званого собору. Але і на його проведення був даний дозвіл наркомату держбезпеки СРСР, про що свідчить телеграма №82 наркома держбезпеки СРСР Меркулова наркому держбезпеки УРСР Савченку від 25 січня 1946 року. «Повідомляємо, що дозвіл на проведення собору греко-католицької церкви у Львові отримано. У зв’язку з цим у розпорядження раднаркому УРСР наркомом фінансів СРСР буде переведено 400 тисяч рублів для передачі їх через агента Птіцина ініціативній групі… З метою успішного проведення собору введіть до складу делегатів не менше як 60-70% агентури… Завчасно перевірте всіх інших делегатів та гостей з тим, щоб не допустити ворожий і неблагонадійний елемент». До «собору» увесь час проводилась агітація духовенства за «возз’єднання», але вона не дала результатів. На липень 1945 р. про свою згоду приєднатися до ініціативної групи у Станіславській області заявило 16, а в Тернопільській області – 17 священників, у той час на Станіславщині налічувалось 419, а на Тернопільщині – 336 священників УГКЦ. Сам Г.Костельник у листі до московського патріарха в жовтні 1945 року зазначав, що «відсоток священників, які перейшли у православ’я добровільно, є незначна – їх нема і 150». Костельник також наголошував членам ініціативних груп в областях «…ваші дії є під моральним і психологічним тиском. Тому з погляду канонічного права і морального богослов’я, ваші дії є нелегітимними».

УГКЦ зазнала страшних репресій – 2,2 тисячі священників були заарештовані й заслані до Сибіру.

В умовах репресій і страху 8-10 березня 1946 року відбувся цей псевдособор, який ліквідував УГКЦ і «возз’єднав» її з РПЦ. Трагічні події 80-річної давнини стали причиною того, що аж до 1989 року УГКЦ діяла в підпіллі. Але в таких умовах вона плекала національну самобутність українців.

Ще повернемося до ініціативної групи і її керівника Г.Костельника. Чому саме він очолив цю групу? Побутує думка, що Г.Костельник боявся за своїх синів і тому пішов на співпрацю з радянськими окупантами. Син Костельника, який співпрацював із націоналістичним підпіллям, загинув від рук енкаведистів у цьому періоді, двоє інших синів, які теж були у підпіллі, загинули, але його переконували, що вони живі. Є ще інша причина. Г.Костельник був прихильником православного вектора в УГКЦ. Це знали в НКВС. Матеріали, поміщені в книзі «Митрополит Андрей Шептицький у документах радянських органів державної безпеки (1939-1944 рр.») (за ред. В.Сергійчука 2005 р.), свідчать про це. Наведено декілька цитат, що стосуються Г.Костельника. «Костельник – большой враг западного направления греко-католической церкви… Костельник враждебно настроен по отношению к папе…» «Гавриил Костельник – ученый-теолог, защищающий с давних времен теорию разрыва с Римом с целью сближения с восточной церковью».

Але Г.Костельник симпатизував не тільки православ’ю, але й більшовицькому режимові. Про це свідчать його публікації у пресі. Так, у статті «Наша доля», поміщеній у ч.44 газети «Мета» за 1934 рік, він писав: «Очі цілого світу звернені нині на СРСР, весь світ свідомий того, що в огні російської революції вирішиться майбутність усіх народів і держав – родиться нова душа, новий лад суспільного життя. І як нині російська революція промінює на цілий світ, так само будуть промінювати на цілий світ її позитивні наслідки духовного та соціяльного характеру».

Як то кажуть, коментарі зайві. Всі три члени ініціативної групи після виконання юдиної роботи були вбиті москалями. Г.Костельника застрелив агент НКВС на сходах Преображенського собору у вересні 1948 р. (за іншими даними 1949 р.), М.Мельника отруїли в потягу і він помер в готелі по приїзді в Київ. А.Пельвецький помер від отрути у своїй резиденції у Львові.

Такий кінець зрадників і відступників.

Павло СЛИВКА,

історик, заввідділом у справах релігії ТОДА в 1991-1996 роках.