На щиті: Турнопільщина прощається з вірними синами і дочками України

Герої не вмирають. Гірки сльози сонячного літа

Українська мати…

Гірка її доля:

Дітей проводжати

На битву за волю.

Дітей віддавати,

У бій проводжати.

І серденько рвати.

Чекати… Чекати…

Роками, віками,

(Ця доленька клята)

Тужить за синами

Українська мати.

За що така доля,

За що така мука?

Знов ворог на полі

І знову розлука.

Чи ночі безкраї

Закінчаться, Боже?

Хто в битві кривавій

Синочкам поможе.

Хто крила розгорне,

Їм груди закриє.

З смертельного горна

Врятує, прикриє?

Українська мати –

Згорьована доля:

Дітей віддавати

За щастя, за волю.

Лідія МИЩЕНКО

 

Був хорошим інженером-електронщиком

2 липня жителі Хмельницької міської та Великодедеркальської громад віддали останню шану військовослужбовцю, молодшому сержанту військової частини А****, уродженцю с. Великі Загайці, що на Шумщині, мешканцю м. Хмельницький Андрію Сергійовичу КАДЛУБЕНКУ (27. 05. 1988 р.н.), який загинув 24 червня під час виконання бойового поблизу населеного пункту Юнаківка Сумського району Сумської області.

Світлої пам’яті Андрій народився у багатодітній родині. Його молодший брат нині також боронить Україну. Декілька років тому відійшов у засвіти батько Сергія. Мама Тетяна – регент церковного хору. У мирному житті мав хист до ремонту техніки та комп’ютерів, був хорошим інженером-електронщиком, ремонтував технологічне обладнання. Ще до початку повномасштабного вторгнення воїн три роки служив за контрактом у ракетних військах. У березні цього року його мобілізували, служив у підрозділі радіорозвідки.

Зоя Коломієць згадуючи великозагаєцьких випускників 2005 р.  у соцмережі написала: «Андрійко… Маленький живчик, щирий, товариський, завжди усміхнений, постійно в пошуках себе, особистість (видно було з ранніх літ), добрий, з усмішкою на обличчі, завжди готовий прийти на допомогу. Талановитий, бо мав дар до читання, танцю, акторства, техніки… Створив власну сім’ю, був щасливий з дружиною та донечками, любимий батьками, сестрою, братами, племіниками, родиною, друзями…».

Поховали захисника на Алеї Слави у Хмельницькому.

Щиро співчуваємо матері, дружині, дітям, братам, сестрі, племінникам, друзям.

Світла і вічна пам’ять Герою!..

 

Поховали на батьківщині батька

2 липня жителі Золотниківської громади, що на Теребовлянщині провели останньою життєвою дорогою військовослужбовця, командира відділення снайперів взводу снайперів, роти снайперів військової частини А****, Молодшого сержанта,  уродженця села Петрівка Генічеського району Херсонської області Андрія Володимировича БЕЛЬЗЕЦЬКОГО (14. 06. 1997 р.н.), який загинув 24 червня під час виконання бойового завдання на Сумщині.

Світлої пам’яті Андрія рідне село нині окуповане, тож поховали захисника у Вишнівчику звідки родом його батько.

«І знову Воїн на щиті, і знову плаче Україна, і знову зустрічають всі, в поклоні, у сльозах і на колінах…», – написала Юлія Грицишин у групі в соцмережі «Село Вишнівчик Тернопільської області».

Щиро співчуваємо усім рідним і близьким, побратимам…

Вічна пам’ять, честь і слава Герою!..

 

Був мужнім воїном

2 липня жителі Тернопільської громади провели до місця вічного спочинку військовослужбовця 16-го окремого стрілецького батальйону Богдана Ігоровича ТРЕМБУ (26. 08. 1992 р.н.), серце якого перестало битися 29 червня в одній із лікарень Тернополя під час лікування важких осколкових поранень голови отриманих внаслідок удару російського FPV-дрона 11 жовтня минулого року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Левадне Пологівського району Запорізькій області.

Світлої пам’яті Богдан навчався у ЗОШ №14 Тернополя, Технічному коледжі, до повномасштабного вторгнення працював менеджером у «Метро». Тривалий час займався спортом, зокрема тайським боксом, був судею міжнарого класу у цьому виді спорту. З початком повномасштабного вторгнення добровільно пішов захищати Україну, був розвідником. Захисник після поранення був у реанімації у Запоріжжі, потім у Дніпрі, у військовому госпіталі в Києві, у Львові… Побратими згадують його як мужнього й відважного воїна, справжнього патріота, який любив свою сім’ю та Батьківщину.

Мужній воїн залишив у вічному смутку дружину Анну та семирічну доньку Лейлу, які робили все для того, щоби реабілітаація Богдана була успішною.

«Я з ним буду гуляти, допомагати говорити, вчити його писати й читати. Я його дуже сильно люблю, бо він – мій тато і мій герой» – казала донька Лейла мріючи, щоби тато одужав і повернувся додому».

На жаль, після 9 місяців боротьби за життя Богдан Тремба вдійшов у засвіти.

Поховали захисника на Пантеоні Героїв Микулинецького кладовища.

Щиро співчуваємо рідним і близьким, друзям…

Вічна пам’ять і слава Герою!

 

Лише два місяці захищав наш спокій

3 липня жителі Гримайлівської громади провели до місця вічного спочинку військовослужбовця, стрільця 1-го відділення охорони 4-го взводу охорони 3-ї роти охорони 8-го батальйону охорони військової частини Т****, солдата, мешканця села Буцики, що на Гусятинщині Анатолія Васильовича СВІДЕРА (7. 06. 1972 р.н.), серце якого зупинилося 27 червня під час проходження військової служби в населеному пункті Волосянка Ужгородського району Закарпатської області.

Світлої пам’яті Анатолія призвали до лав ЗСУ 26 квітня 2025 року.

«Лише два місяці стояв на варті нашого спокою та побратими і друзі пам’ятають його щирість і відкритість, доброту та готовність завжди прийти на допомогу. Він безмежно любив своїх рідних, був вірним другом… Поділяємо горе та висловлюємо щире співчуття родині: мамі, сестрі, всім рідним та друзям», – йдеться у повідомленні Гримайлівської сільської ради.

Поховали захисника у рідному селі.

Щиро співчуваємо рідним і близьким…

Вічна пам’ять і шана Герою!..

 

Понад дев’ять місяців надій і сподівань

3 липня жителі Гримайлівської громади провели останньою життєвою дорогою військовослужбовця, солдата водія 2-го відділення протитанкових ракетних комплексів 2-го взводу протитанкових ракетних комплексів військової частини А****, жителя села Саджівки Василя Володимировича ШЕВЧУКА (16. 01. 1973 р.н.), який загинув 15 жовтня 2024 року під час виконання бойового завдання в населеному пункт Новогродівка Покровського району Донецької області.

Світлої пам’яті Василь вступив у лави захисників ДУК «Правий сектор». Боронив українську землю на найскладніших ділянках фронту, був сильним і мужнім воїном й водночас, щирою та доброю людиною. Від жовтня минулого року вважався зниклим безвісти, рідні сподівалися на повернення Василя, але дива не сталося…

Ганна Шевчук у соцмережі присвятила воїнові такі рядки:

«Тобі Всевишній дав орлину вдачу

І на високий лет благословив.

Ти душу мав невтомну і гарячу.

Ти Україні до кінця служив…»

Поховали захисника у рідному селі.

Щиро співчуваємо батькам, дружині й синам, сестрі, усім рідним і близьким…

Вічна пам’ять, честь і слава Герою!..

 

Чекали, молилися, тримали надію в серці

3 липня жителі Борсуківської громади провели останньою життєвою дорогою військовослужбовця, радіотелефоніста 3-го стрілецького взводу 3-ї стрілецької роти 1-го стрілецького батальйону військової частини А****, солдата, мешканця села Чайчинці, що на Лановеччині Олега Григоровича КУХАРСЬКОГО (31. 01. 1986 р.н.), який загинув 15 листопада 2024 р. під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Петрівка Покровського району Донецької області.

Світлої пам’яті Олег від листопада минулого року вважався безвісти зниклим.

«Серце розривається від болю… Рідні довго чекали, молилися, вірили, що Олег живий, що він повернеться. Але замість обіймів – нестерпна тиша й сльози. Особливим болем оповиті очі згорьованої сім’ї, яка так довго чекала найріднішого…».

Поховали захисника у рідному селі.

Щиро співчуваємо рідним і близьким…

Вічна пам’ять і шана Герою!..

Користувався в односельців авторитетом і був сільським головою

3 липня жителі Великодедеркальської громади віддали останню шану військовослужбовцю,  стрільцю-помічнику гранатометника 1-го стрілецького відділення 2-го стрілецького взводу 3-ї стрілецької роти військової частини А****, сержанту, мешканцю села Радошівка, що на Шумщині Сергію Миколайовичу НЕСТЕРУКУ (30. 10. 1973 р.н.), сереце якого перестало битися 28 червня у КНП «Вінницька обласна клінічна лікарня ім. М. І. Пирогова Вінницької обласної ради» від поранень, отриманих 15 червня під час виконання бойового завдання в районі н. п. Яблунівка Краматорського району Донецької області.

Головник редактор газети «Новини Шумщини» Алла Омельчук написала: «Чоловік народився та виріс у Радошівці, тут минало його життя. Рано втратив батька, тож мамі доводилося ставити на ноги дітей. У Сергія є брат, який теж тут мешкає. Сергій закінчив Великодедеркальську школі.  Після того працював трактористом у колгоспі, закінчив з відзнакою Борщівський радгоспу-технікум. Правда, навчання перервала служба в армії, але коли повернувся з війська, продовжив здобувати фах техніка-механіка. Після того працював у колгоспі інженером. Сергій Нестерук користувався в односельців авторитетом, у Радошівці чоловіка поважали. У 2002 р. його обрали сільським головою. Головував у селі один термін, згодом, як й інші селяни, їздив на заробітки, порався по господарці. Дружина Сергія – родом з Івано-Франківщини. Познайомилися, коли жінка приїжджала у місцевий колгосп обробляти бурякові лани. Одружилися, народили та виховали трьох дітей – дві доньки та сина. Старша уже подарувала родині онука Іванка, якого дідусь Сергій дуже любив, і хлопчик до нього горнувся. Син Богдан мешкає у Тернополі, а найменшій Іринці виповнилося 16 років».

Поховали захисника у родинному селі.

Щиро співчуваємо рідним і близьким, друзям і побратимам…

Вічна пам’ять, честь і слава Герою!..

У сонячний день лилися гіркі сльози

5 липня жителі Залозецької громади провели до місця вічного спочинку військовослужбовця, мешканця села Білоголови, що на Зборівщині Василя Михайловича ДАЦИШИНА (1. 05. 1970 р. н.), який загинув 1 листопада 2024 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Селидове Покровського району Донецької області.

Світлої пам’яті Василь від листопада минулого року вважався зникли безвісти, увесь цей час рідні вірили, що він живий, але нещодавно ДНК – експертиза підтвердила загибель захисника.

Дочка захисника Марія Танчева написала на сторінці у соцмережі: «Всі наші надії обірвались.. Сьогодні 8 місяців як Ви тату зникли і сьогодні ми побачили Вас… Божечко, яка важка та зустріч була…».

«В сонячний літній день Василь прощався з усіма. На рідне подвір’я, зійшлися усі рідні, сусіди, односельчани, знайомі і не знайомі. Над труною схилився старенький батько і вмивався гіркими слізьми. Їх надія, велика любов та гордість лежить мертва, і тільки гіркі сльози можуть виказати біль, що розриває серце і душу. Гірко плакала дружина, діти, онуки, сестри які так палко любили його. – написала у соцмережі староста Білоголівського старостинського округу Оля Мишка.

Поховали захисника у рідному селі.

Щиро співчуваємо рідним і близьким…

Вічна пам’ять і слава Герою!..

Замість весільного рушника – чорна хустина на матері

5 липня жителі Лановецької громади провели до місця вічного спочинку військовослужбовця, мешканця села Юськівці Богдана Олеговича ЧЕРНЯКА (22 02. 1993 р.н.), серце якого зупинилося 29 червня під час виконання службових обов’язків на Дніпропетровщині.

На сторінці Головного управлінння ДСНС України в Тернопільські області у соцмережі йдеться: «Під час виконання службових обов’язків на Дніпропетровщині раптово зупинилося серце нашого побратима, головного майстер-сержанта служби цивільного захисту Богдана Черняка.  Богдан Олегович проходив службу у Тернопільському гарнізоні у період з 2010 по 2024 роки. Працював інструктором навчального пункту АРЗ СП Головного управління та після звільнення пішов захищати Батьківщину.
У нашій пам’яті Богдан завжди залишиться як порядна, чуйна і добра людина та професіонал своєї справи. Світла пам’ять про нього завжди буде в серцях колег по роботі, друзів, знайомих та рідних…».

«Богдан не встиг створити сім’ю. Не встиг обійняти своїх майбутніх дітей. Не встиг, бо обрав стати на захист рідної землі. Захищаючи кожного з нас, він заплатив найвищу ціну – власне життя. Замість весільного рушника – чорна хустина на матері. Не таким батьки уявляли життя сина», – йдеться в повідомленні Лановецької міської ради.

Поховали захисника у рідному селі.

Щиро співчуваємо рідним і близьким, колегам і побратимам…

Вічна пам’ять і слава Герою!..

Був справжнім патріотом

5 липня жителі Кременецької громади провели останньою життєвою дорогою учасника російсько-української війни, мешканця Кременця Юрія Богдановича ЛОЙКА (29. 10. 1986 р.н.), який трагічно загинув 4 липня у автокатастрофі.

Світлої пам’яті Юрій навчався у Кременецькій обласній гуманітарно-педагогічній академії ім. Т. Шевченка, працював приватним підприємцем. З початком повномасштабного вторгнення у 2022 р. добровольцем вирушив захищати Україну. Служив у Роздолівці, поблизу Бахмута на Донеччині, де отримав травму. Після проходження реабілітації захищав Україну на Сумщині, зокрема у с. Ямне Охтирського району. Звільнений з лав ЗСУ 21 травня 2024 року.

Як розповіла дружина Наталія та друзі Юрія, він був дуже добрим, товариським, чуйним, завжди допомагав іншим, але найбільше – патріотом, який завжди вболівав за Україну, тому як не просила його дружина, він не лише з перших днів пішов захищати Україну, а й після травми спішив повернутися у стрій до побратимів.

Мужній воїн залишив у вічному смутку батьків Богдана і Емму, дружину Наталію, дочку Ірину та сина Давида.

Поховали захисника у Кременці.

Щиро співчуваємо рідним і близьким, друзям…

Вічна пам’ять і шана Герою!..

Ще б жити і жити…

5 липня жителі Бучацької громади віддали останню шану військовослубовцю, солдату взводу охорони, мешканці села Озеряни Галині Йосифівні ЛАЩИК (1999 р.н.), серце якої перестало битися під час несення служби.

Світлої пам’яті Галина проходила службу у Монастириському територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки.

Ірина Фуфалко у соцмережі написала: «Вічна пам’ять…, у Галі залишилася маленька донечка».

Поховали захисницю у рідному селі.

Щиро співчуваємо рідним і близьким, колегам і побратимам…

Вічна і світла пам’ять Героїні!

Був справедливий і щирий

6 липня жителі Борщівської громади віддали останню шану військовослужбовцю, солдату, мешканцю Борщова Руслану Євгеновичу ЦИМБАЛІСТОМУ (15. 09. 1975 р.н.), який загинув 27 червня під час здійснення заходів необхідних для забезпечення оборони України в районі населеного пункту Мала Вовча Чугуївського району Харківської області.

Оксана Пилип у соцмережі написала: «…Серед спогадів про шкільні роки завжди буде особливе місце для нього – мого однокласника, який залишив у серці слід, а в історії нашої країни – героїчну сторінку. Ми разом росли, сиділи за партами, сміялися на перервах, ділилися мріями про майбутнє. Він завжди був справедливий, щирий, готовий прийти на допомогу. Таким ми його пам’ятаємо. Коли почалась війна, він не зміг залишитися осторонь. Сказав просто: «Я буду захищати!» І пішов. А ми чекали звісток, молилися, гордилися, як він тримався, як підтримував побратимів, як до останнього був вірний присязі, друзям і своїй Україні. Його життя обірвалося на передовій. Та пам’ять про нього – жива. У наших серцях, у шкільному альбомі, у тиші класу, коли згадуватимемо…».

«Мабуть, не так він мріяв повернутися. Мріяв як зайде додому, обійме і поцілує рідну дочку, а вона привітає його з Перемогою. Але не судилося. Він віддав своє життя, щоб ця мрія здійснилась в інших…», – йдеться в повідмоленні Борщівської міської ради.

Поховали захисника у рідному місті.

Щиро співчуваємо рідним і близьким, побратимам…

Вічна пам’ять і слава Герою!..

Майже рік щирих молитов і довгого очікування…

8 липня жителі Монастириської громади провели до місця вічного спочинку військовослужбовця, солдата 1-го єгерського відділення 3-го єгерського взводу 6-ї єгерської роти 2-го єгерського батальйону 68-ї ОЄБр ім. О. Довбуша, мешканця м. Монастириська Анатолія Богдановича СИНЯВУ (4. 01. 1987 р. н.), який загинув 26 серпня 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Мемрик Покровського району Донецької області.

Від кінця серпня минулого року світлої пам’яті Анатолій вважався зниклим безвісти, рідні жили надією і сподіваннями, але…

Поховали захисника у рідному місті.

Щиро співчуваємо рідним і близьким, побратимам…

Вічна пам’ять і слава Герою!..

Сподівалися, що живий…

8 липня жителі Бучацької громади віддали останню шану військовослужбовцю, стрільцю-помічнику гранатометника стрілецького взводу, мешканцю  села Язловець Віктору Миколайовичу ДРОЖАКУ (12. 09. 1971 р.н.), який загинув 30 вересня 2024 р. внаслідок нанесення вогневого удару поблизу населеного пункту Красногорівка Покровського району Донецької області.

Світлої пам’яті Віктор від 30 вересня вважався зниклим безвісти, рідні, зокрема сестра Олена його розшукували, сподівалися, що воїн живий… Односельці згадують Віктора як доброзичливого, щирого, чуйного чоловіка, який дуже любив свою сім’ю, родину.

Поховали захисника у родинному селі.

Щиро співчуваємо рідним і близьким, друзям…

Вічна пам’ять і шана Герою!..