Повернулися “на щиті” вірні сини Тернопільщини

Там на полі бою чорний ворон кряче

І немає ради терновим дощам.

Старенька матуся гірко-гірко плаче,

До серця вчепився реп’яхами щем.

Непроглядна темінь вкрила сину очі

І залізний панцир йому груди стис.

А матері сниться він живий щоночі

Що ось-ось подзвонить чи напише лист.

Доля зав’язала їй чорну хустину,

А мороз серпанки в коси заплітав.

Молилася щиро за сина-дитину,

А він з журавлиним ключем відлітав.

Не подзвонить мамі, листа не напише,

Впав на полі бою проти  ворогів.

Курли журавлине його в небо кличе,

А він до матусі додому хотів.

Юрій Заяць

Вісім місяців рідні чекали звістки з фронту…

19 червня жителі Микулинецької громади віддали останню шану військовослужбовцю, мешканцю с. Дарахів, що на Теребовлянщині Андрію Петровичу ПОДОЛЬСЬКОМУ (1. 09. 1987 р.н.), який загинув 25 жовтня 2024 р. під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Цукурине Донецької області; від того часу його вважли зниклим безвісти. Вісім місяців рідні чекали звістки з фронту. Сподівалися, вірили…

Світлої пам’яті Андрій закінчив школу у рідному селі, був добросердним і працьовитим чоловіком, його призвали на військову службу 3 липня минулого року.

Ольга Зварич присвятила воїну віршовані рядки.

З глибоким сумом – серце, мов розбите,

Знов звістка чорна, болем крізь роки…

У Дарахів – додому, на щиті вже –

Вертається Син, Воїн, Чоловік.

Вісім місяців… мов вічність без надії,

Без звістки, слів, без теплого дзвінка.

А мати снила – «Сину, ти ще живий!»

Та сни – то все, що їй дала війна.

Трималась дочка… не все ще розуміє,

Чому так довго тата ще нема.

Їй кажуть: «Тато в небі, він все чує…»

Але для неї – це лиш тиша й тьма…

Схиляє стяг свою поранену корону,

У траур вбрались небо і лани.

І плаче Микулинецька громада,

Бо з нею плачуть всі сини війни…

Мужній воїн залишив у вічному смутку матір, донечку Андріану, сестер, племінників.

Поховали захисника у рідному селі.

Щиро співчуваємо рідним і близьким…

Вічна пам’ять і слава Герою!..

«Хочеться кричати на весь світ від болю втрати…»

20 червня жителі Тернопільської громади провели до місця вічного спочинку військовослужбовця, командира відділення  дистанційного мінування 4-го взводу ударних безпілотниих авіаційних комплексів 1-ї роти ударних безпілотниих авіаційних комплексів батальйону безпілотних систем військової частини А****, молодшого сержаната Андрія Васильовича ГЕВКА (18. 12. 1982 р.н.), серце якого перестало битися 16 червня під час лікування важкого пораненняв одній із лікарень м. Дніпро, отриманого на Донеччині під час виконання бойового завдання.

Світлої пам’яті Андрій був чуйним і щирим чоловіком, добрим сином, чоловіком, батьком..

Мати Андрія Марія Гевко-Дуда у соцмепежі написала: «Після тяжких поранень в лікарні м. Дніпро цієї ночі помер наш син Андрій. Тепер привезуть його на щиті. Хочеться кричати на весь світ від болю втрати. Залишив нас батьків, молоду дружину Галину вдовою і двох діток сиротами. Синочку спи спокійно, тепер не болить нічого. Господи забери сина в свої обійми».

«Вебівська громада з о. Віталієм Іващуком в Тернополі прощалася з нашим захисником, військовим Андрієм Гевком. Герой віддав найцінніше, що мав, своє життя за нашу волю, за майбутню перемогу! Дуже хороша людина, товариш та чуйний син, батько та чоловік», – йдеться в повідомленні у спільноти «Хроніка Села Вербова».

Захисник залишив у вічному смутку батьків, дружину, дітей Максима і Зорянку, сестру…

Поховали захисника на Пантеоні Героїв Микулинецького кладовища.

Щиро співчуваємо рідним, близьким, побратимам…

Вічна пам’ять, честь і шана Герою!..

Загинув на рідній землі, а поховали у Тернополі

21 червня жителі Тернопільської і Херсонської громад віддали останню шану військовослужбовцю, командиру автомобільного відділення підвозу боєприпасів взводу батальйону берегової лінії, уродженцю Голопристанської громади, що на Херсонщині, мешканцю Тернополя, молодшому сержанту Ігорю Володимировичу НЕМЕНКУ (2. 02. 1969 р.н.), який загинув 11 червня від поранень несумісних із життям під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Софіївка Херсонського району Херсонської області.

Світлої пам’яті Ігор був доброзичливим, чуйним, веселим,  люблячим батьком, чоловіком, вмілим у своїй професії та відповідальним воїном, який боронив Україну від січня минулого року. В мирному житті він займався ремонтом машин.

«Він дуже хотів повернутися додому. Але, на жаль, наш будинок в окупації. І наша родина переселилася жити в Тернопіль», – розповіла донька захисника Людмила.

Мужній воїн залишив у вічному смутку матір, дружину, сина і доньку.

Поховали захисника на Пантеоні Героїв Микулинецького кладовища.

Щирі співчуття рідним, близьким, побратимам…

Вічна пам’ять, честь та слава Герою!..

Був справжнім професіоналом

22 червня жителі Тернопільської та Великоберезовицької громад віддали останню шану військовослужбовцю, спецпризначеню, командиру штурмового відділення тернопільського корпусу оперативно-раптової дії поліції Тернопільщини, підполковнику поліції Олександру Миколайовичу ВІНІЧУКУ (28. 03. 1980 р.н.), який загинув 20 червня під час виконання бойового завдання поблизу села Іванопілля Краматорського району Донецької області.

Світлої пам’яті «Олександр був справжнім професіоналом і одним із найкращих командирів штурмового відділення тернопільського КОРДу»… Символічно: у день заснування підрозділу ми втратили одного зі своїх найкращих бійців, – розповів начальник Головного управління Нацполіції у Тернопільській області Сергій Зюбаненко.

Олександр був одним із тих, про кого з повагою кажуть: професіонал своєї справи. За його плечима – майже 25 років служби в органах внутрішніх справ.

Від 2014 р. Олександр неодноразово брав участь у бойових діях – у зоні проведення АТО та ООС. У 2018 р. очолив штурмовий відділ з проведення спеціальних операцій в управлінні КОРД у Тернопільській області. Із початком повномасштабного вторгнення перебував на найгарячіших ділянках фронту.

Керівник обласної поліції висловив вдячність побратимам, які, ризикуючи власним життям, вивезли тіло Олександра з поля бою, аби його могли достойно провести в останню путь.

Поховали захисника на Пантеоні Героїв Микулинецького кладовища.

Щиро співчуваємо рідним, близьким, колегам, побратимам…

Вічна пам’ять, честь і шана Герою!..

Перестало битися серце захисника Донецького аеропорту

22 червня жителі Теребовлянської громади провели останньою життєвою дорогою воїна, захисника Донецького аеропорту, теребовлянця Андрія Петровича КОЦУРА (3. 12. 1964 р.н.), серце якого перестало битися 21 червня внаслідок хвороби.

Світлої пам’яті Андрій захищав Україну від 2014 року, як згадують побратими був сміливим і мужнім воїном. Нещодавно, у зв’язку із досягненням 60-ліття, звільнився з війська.

Поховали захисника у рідному місті.

Щиро співчуваємо рідним і близьким, друзям…

Вічна пам’ять і шана Герою!..

Поховали у рідному селі

23 червня жителі Збаразької громади віддали останню шану військовослужбовцю, матросу батальйону берегової оборони, мешканцю села Нижчі Луб’янки Володимиру Васильовичу ГАЛИШУ (28. 05. 1995 р.н.), який загинув 8 березня під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Білозерка на Херсонщині.

Світлої пам’яті Володимир був доброзичливим та щирим, працьовитим чоловіком.

Поховали захисника у рідному селі.

Щиро співчуваємо батькам, сестрам, рідним і близьким…

Вічна пам’ять, честь і слава Герою!..

Назавжди 22…

23 червня жителі Тернопільської громади провели останньою життєвою дорогою військовослужбовця Дениса Костянтиновича ФЕДОРЧУКА (16. 10. 2002 р.н.), який загинув 9 вересня 2024 р. під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Неліпівка Бахмутського району Донецькій області; від того часу його вважли зниклим безвісти. Рідні, сподівалися, чекали, але дива не сталося…

Світлої пам’яті Денис вирішив долучитися до бригади спеціального призначення «Азов» на початку минулого року, у червні 2024 р. був поранений, після реабілітації повернувся до побратимів. Був сміливим і вмілим воїном.

Поховали захисника на Пантеоні Героїв Микулинецького кладовища.

Щиро співчуваємо рідним, близьким, побратимам…

Вічна пам’ять і шана Герою!..

24 червня жителі Скалатської громади провели останньою життєвою дорогою військовослужбовця, мешканця села Магдалівка, що на Підволочищині Михайла ГЕПАКА (7. 06. 1990 р.н.), який загинув   під час виконання бойового завдання.

Світлої пам’яті Михайла оддносельці згадують як: дуже доброго, щирого, чуйного юнака, який завжди готовий був прийти на допомогу.

Поховали захисника у рідному селі.

Щиро співчуваємо батькам, рідним і близьким, побратимам…

Вічна пам’ять і слава Герою!..