Мобільний на «передку» майже не тягне й тільки завдяки Starlink бійці можуть час від часу виходити на зв’язок.
Тієї хвилини з нетерпінням чекає 12-літня Марія Глух із Трибухівців, що на Гусятинщині. На передовій, у самісінькому пеклі – її найкращий у світі батько Василь.
Саме з думкою про донечку, про її майбутнє, зізнається свободівець, у перші ж дні повномасштабної війни залишив усе й пішов захищати Україну від московської орди. У тій святій справі бережуть його віра й щира молитва коханої дружини Ольги.
За плечима у Василя – жодного бойового досвіду. До 24 лютого працював трактористом, орав та сіяв.
«Думав піти на водія БМП, але техніки тоді не було, – пояснює. – Щоб не відправили додому, напросився простим рядовим. Допоки не знайдеться бойової машини. Наразі не знайшлася, тож уже п’ять місяців косимо орків з кулемета».
Зараз – на Донеччині. Ситуація, констатує, вкрай напружена. Ворог спалює все на своєму шляху й не шкодує боєприпасів різних калібрів.
«Інтенсивність обстрілів дуже велика. Москалі кидають все, що мають. Використовують старі запаси. Розуміють, що часу в них усе менше й менше. Видихаються, – зазначає. – Наша перемога – питання часу! Потрібно тільки ще більше зброї».
Його відповіді дуже чіткі й лаконічні. Зізнається: тут нема часу на зайві слова, а частенько – й на сон. Постійно на сторожі!
Із побратимами зріднився. Каже, війна стирає вік. Наймолодшому бійцеві – 27, найстаршому – 58 років. Василеві вони дружньо вигадали позивний «Генерал». Бо рішучий та має «холодну» голову в найважчих ситуаціях, тому – командує, а вони прислухаються…
«Волонтери на наші позиції навідуються зрідка. Небезпечно. Але хіба стримаєш нашого свободівця-волонтера Володимира Огородника? Не злякався. Приїхав днями й привіз нам дуже багато потрібного, – зауважує й додає щиро: – Дякуємо йому та всім-всім волонтерам, які допомагають наблизити перемогу».