Заробітчани – найпотужніший інвестор України

Сьогодні за межами України перебуває від 7 до 20 (!) мільйонів наших співвітчизників. Емігранти зберігають українську мову, народні звичаї, національну самобутність. Вони не втрачають зв’язок із землею своїх предків і відчувають себе часткою України.  

Історія українського народу  ніколи не була легкою. З кінця ХІХ до початку ХХІ століття було чотири хвилі еміграції (переселення) українців. Четверта хвиля – трудова, розпочалася вже за незалежної України й мала, як і перша, соціально-економічні передумови.

У чужих державах сучасні українські заробітчани працюють на найважчих ділянках: у сільському  господарстві, на фабриках, у шахтах, на будівництві, на  прокладанні доріг, у сфері обслуговування. Хоча багато хто має дипломи про закінчену середньо-спеціальну (41%) та вищу (36%) освіту, здобуту в Україні. Але на чужій землі ці документи  не дійсні. Тому працювати доводиться на нелегких, хоча і добре оплачуваних  роботах.

Більшість заробітчан живуть скромно й ощадливо, майже всі гроші пересилають сім’ям (кожна четверта родина на Західній Україні має годувальника за кордоном). Ці кошти йдуть на розвиток малого бізнесу, на придбання або покращення житла, на інвестування в акції та цінні папери, на оплату навчання студентам, на оплату споживчих кредитів та комунальних послуг, на придбання одягу, їжі тощо.

На жаль, сьогодні дехто із співвітчизників зневажливо  висловлюється   на адресу українських заробітчан, інколи навіть називає  їх зрадниками. Мовляв, свою землю потрібно піднімати, на Україні трудитися, а не за кордоном… Не розуміють, що ці люди вносять величезний вклад у розвиток української економіки, в покращення рівня життя нашого народу. За матеріалами доповіді Міжнародної організація з міграції (Представництва в Україні), тільки  в 2012 році сума приватних грошових переказів, що надійшли до нашої держави, становила 7,5 мільярда доларів США, тоді як загальний обсяг іноземних інвестицій того ж року сягав лише 6 мільярдів доларів США.

Неоціненною є допомога заробітчан-волонтерів українській армії!

Сподіваюся, для читачів «Свободи» буде цікавим цикл розповідей про людей, які народилися на Тернопільщині, але працюють далеко за межами рідного краю.

 

Оксана Федьків – митець, вчитель, волонтер

Пані Оксана народилася в селищі Золотий Потік Бучацького району. Закінчила професійно-технічне училище №34 в Коропці та коледж прикладного мистецтва у місті Вижниця. Із дитячих літ захоплювалася чарівним світом хореографії. Скільки себе пам’ятає, танцювала. Три роки виступала в народному ансамблі танцю «Наддністрянка». Там і познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком Романом.

У 2001-му життя змусило молоду сім’ю виїхати на заробітки до Італії. Оксані довелося працювати доглядальницею біля хворих людей, на прибиранні офісів, у барі, на фабриці. Роман, який в Україні був юристом, влаштувався робітником на будівництво. Потрохи вони стали на ноги (хто добре працює, тому й Бог дає).  Винайняли гарне помешкання у центрі міста Брешія в Італії, купили машину. І, як усі українські заробітчани, почали дбати про освіту своїх дітей, аби дати їм краще майбутнє.

12-річний Павло Федьків навчається в італійській загальноосвітній школі (щосуботи він відвідує також українську школу при асоціації «Надія»), а 17-річна Юлія – у науковому ліцеї міста Брешія. Обоє, як і їхні батьки, беруть активну участь у житті української громади, танцюють в ансамблі. На початку 2000-х пані Оксана дала життя колективу народного українського танцю «Веселка», який через кілька років був перейменований на «Яворину».

У 2015-му ансамбль під керівництвом пані Оксани представляв Україну на світовій виставці «ЕХРО» у Мілані. У квітні цього ж року танцюристи прикрасили своїм виступом прес-конференцію, організовану для італійської та української громад у місті Горгонзола. Її тема: «Майдан. Війна в Україні». До речі, її організатором була теж наша землячка, уродженка села Колиндяни на Чортківщині, президент асоціації «Відроджена Україна» у Мілані пані Марія Забіяка. У травні 2015-го колектив «Яворина» виступив на святі християнських народів у місті Брешія, у червні – на такому ж святі в Мілані. А наступного року став переможцем фестивалю української культури в Італії  «Укро-2016» (Бергамо). Участь в українських святах вишиванки у Брешії, в українсько-італійських святах культури в містечку Бускате поблизу Мілану (організатор – небайдужий до України італійський культурний діяч Фабіо Преведелло), у фестивалях «Укро» – усе це результат копіткої праці пані Оксани та її вихованців. Майже всі сценічні костюми для «Яворини» художній керівник і хореограф пошила своїми руками, нерідко –  за власний кошт.

Із 2015-го пані Оксана Федьків викладає уроки танцю  маленьким дітям у суботній українській школі в Брешії. І дуже щаслива бути вчителем, передавати дітям свою майстерність.

Чоловік Роман завжди підтримує дружину. А коли вона зайнята творчою роботою, залюбки допомагає по дому. Друзі родини із захопленням розповідають, яка  велика насолода бачити, коли під час сімейних свят Оксана та Роман танцюють у парі. Це – справжнє диво, казковий політ двох віртуозів, двох закоханих у мистецтво сердець!

Коли почався Майдан, а згодом – війна на сході України, Оксана Федьків не залишилась осторонь,  активно включилася у волонтерську діяльність. Разом із однодумцями – Ольгою Батюк та Василем Задворняком (Львівщина), Олегом Морозом (Хмельниччина), Іваном Лавром (Тернопіль), Ольгою Ліпніцькою (Збараж), Ольгою Олексієнко (Кременчук), Надією Вигнанець(Львівщина), Михайлом Мацуром (Тернопіль) та Іриною Вертілецькою (Суми) почала збирати серед заробітчан та італійців і переправляти на рідну землю допомогу для українських воїнів, особливо – для добровольців. Десятки тонн обмундирування, ліків, продовольства відправили в Україну ці небайдужі люди. Волонтерська громада Брешії купила й відправила на фронт чотири «швидкі допомоги» для порятунку поранених українських бійців і один позашляховик. Джип для батальйону ДУК особисто придбали Олег Мороз та Оксана Федьків (для цього вона продала власний бус в Україні). Перша «швидка допомога», відправлена волонтерами Брешії для українського фронту, – незвичайна, її отримав прославлений лікар-хірург Артем Нікогосян («Єреван»). Про нього розповідало українське телебачення в програмі «Хоробрі серця». У цій «швидкій» не помер ще жоден поранений боєць!

Оксану Федьків щосуботи й щонеділі можна побачити на стоянці українських бусів біля Брешії. Вона передає великі пакунки допомоги для наших військових. Коли інші відпочивають, вона – працює! А коли влітку приїжджає у відпустку додому, неодмінно провідує когось із поранених бійців, передає допомогу від себе особисто.  Вона – надзвичайна людина, жінка зі щирим серцем дитини, альтруїстка, творчо невгамовна особистість і Українка з великої літери!

За активну допомогу військовим, волонтерську сотню  та громаду Української греко-католицької церкви Різдва Христового міста Брешії було нагороджено орденом «За спасіння життя». На його врученні, що відбулося 15 березня 2017 року в Тернопільській медичній академії,  була присутня і пані Оксана Федьків. Це – і її заслужений орден!

Неоніла ДРИГУШ (КРЕМ’ЯНЧАНКА) 

 

 

 

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*