Як не програти, коли проти тебе близько 30 тисяч московських найманців?!

Минулі десятиліття нас змушували повірити, що росіяни – це нібито брати, які бажають нам добра. Проросійські історики подавали нашу історію, як спільну з Російською Федерацією. Наше населення поставало в уяві, як таке, котре постійно змушене приклонятися спочатку перед Російською імперією, а пізніше – Радянським союзом.
Дуже мало приділяли уваги таким речам, як національному спротиву, боям з московсько-радянськими окупантами. Така сторінка для багатьох досі є невідомою і закритою. Хоча по великому рахунку, ми ніколи не були «терпилами», завжди воювали, щоб здобути волю, навіть, коли ворог в рази перевищував наші сили.
Яскравим свідченням того є бої УПА з червоними окупантами та бандами НКВС під селом Гурби, які відбувалися в кінці квітня 1944 року, вони показали, як можна знищувати ворогів України, коли їх набагато більше. 
Українські повстанці на початку весни знищили радянського генерала Ватутіна, Москва вирішила завдати удару у відповідь. Проти повстанців НКВС кинуло 5 бригад солдатів, деякі частини офіційної радянської армії, бронепоїзди, 15 танків, полк кінноти, розвідувальні літаки. Разом їхня кількість становила – 30 тисяч бійців.
УПА змогла виставити: близько 5 тисяч воїнів, які були озброєнні двома гарматними батареями, протитанковими рушницями, які пізніше зіграли визначну роль у боях. На допомогу їм прийшли близько тисячі місцевих жителів, які втікали від терору більшовиків. Командування вирішило відправити їх в тил, щоб вони допомагали при госпіталі та господарстві. Крім того на бік українських повстанців перейшло кілька десятків українців, які до того воювали за червоноармійців. 
23 квітня радянські солдати почали наступ, бої точилися на території сучасної Рівненської і Тернопільської областей. Наше командування вибрало контратакуючу тактику, центр повстанців приймав головний удар на себе, фланги били по основних силах радянських окупантів, які вірили у свою безсмертність. 
За перший день бою, червоний агресор втратив близько 250 чоловік вбитими, з українського боку загинуло 39 осіб, ще більше тридцяти отримали поранення. Все таки давалася взнаки кількісна перевага московських вояк.
24-го  квітня бої розгорнулися з новою силою, московити тиснули з усіх боків: кіннотою, піхотою. Їм вдалося оточити більше півтори тисячі українських повстанців, більше 60 воїнів було вбито, в тому числі і командир куреня «Сторчан». 
Самі повстанці відбиваючись, змогли знищити кілька сотень окупантів, адже московське командування гнало своїх бійців відкрито, сотню за сотнею в бій і вони ставали доступними цілями для наших воїнів. 
25 квітня розпочався основний етап боїв. Московити кинули на пролом танки, наші війська використали протитанкові рушниці, їм вдалося підбити дві машини, інші відступили. Командування УПА бачучи, що сили нерівні прийняло рішення іти на прорив. Легкі поранені приєдналися до основних сил українського війська, важкі поранені і цивільне населення проривалося обхідними шляхами. 
В цих боях загинуло з нашого боку кілька куріних, чотових, багато цивільного населення, яке отримало поранення під час відступу. Більше стоні упівців та цивільних людей попали в полон до кремлівських загарбників, їх страшно катували і ще живих – вбивали. 
Основні сили УПА відійшли в Карпати та сотнями розчинилися в невеликих лісах, щоб вести бої з меншими відділами НКВС та проводити проукраїнську пропаганду. За даними дослідників в битві за Гурби наші воїни втратили більше ста воїнів, не рахуючи закатованих полонених і поранених. 
Червоні окупанти втратили більше 1500 бійців вбитими, знищена техніка, сотні поранених. Подекуди зіткнення тривали до 27 квітня 1944 року.
Бої УПА з московитами, які тривали на території Рівненської та Тернопільської областей, показали всьому світу, що ми можемо воювати і вміємо. Жаль, що український народ не сприйняв цього запалу і масово не підтримав українських воїнів.
Частина людей, як і в 1918 році жила під емоціями, котрі навіювала більшовицька пропаганда: «Землю – селянам, фабрики – робочим». Після закінчення Другої світової війни, народ глибоко поплатився за такий вибір і став заручником московського режиму на багато десятиліть. 
Зараз війна з російськими окупантами продовжується, проте, ми уже не самі. У нас є професійні воїни, зброя, яка знищує за сотні кілометрів, ми навчилися вбивати ворогів, а не терпіти їм. Залишилося довести діло до логічної перемоги. 
Михайло УХМАН
Пам’ятаймо, що війна…
ЧЕРЕШНЕВИЙ СНІГ
Білий сніг черешень чорних
В коси заплела.
Нареченою до вчора
Дівчина була.
Не заграли музиченьки
Не з її вини…
Повернувся наречений
Криком із війни.
Сива горлиця голосить,
Болем промовля.
В головах простоволосе
Плаче янголя.
…Визріють черешні чорні,
Оминуть весну,
Смутком зболено пригорнуть 
Без вінця жону.
Володимир Кравчук