Повідомити новину

Поширити:

Науковий погляд на проблему суспільної свідомості
У попередній публікації («Свобода» № 61 від 4 вересня 2020 року) йшлося про недорозвинутий стан громадянського суспільства, яке досі не стало збалансовуючою силою у стосунках між державою і громадянами. І це за умови, що у нас створено сприятливу законодавчу базу: в листопаді 2007 р. розпорядженням уряду №1035-р схвалено Концепцію сприяння органами виконавчої влади розвитку громадянського суспільства, постановою Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2008 р. № 976 затверджено Порядок сприяння проведенню громадської експертизи діяльності органів виконавчої влади. Зазначеними урядовими актами до інститутів громадянського суспільства віднесено: громадські організації, професійні та творчі спілки, організації роботодавців, благодійні і релігійні організації, органи самоорганізації населення, недержавні засоби масової інформації та інші непідприємницькі товариства і установи, легалізовані відповідно до законодавства.
Отже, виходить, що ефективному розвитку громадянського суспільства перешкоджає інертність населення. Щоб з’ясувати суть проблеми та віднайти механізми її вирішення, звернемось до статті «Сучасна парадигма громадянського суспільства», що увійшла до вже відомого наукового альманаху «Кроки до громадянського суспільства» (2004), виданого в рамках проекту «Україна – це ми». Автор статті Анатолій Філатов, доцент Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського, вже у вступній частині наголошує, що під терміном «громадянське суспільство» розуміємо існуючу багатоманітність неполітичних і некомерційних відносин, які перебувають поза сферою безпосереднього впливу держави. А тому ці відносини не підлягають директивному регулюванню та регламентації. Науковець стверджує, що базовим принципом громадянського суспільства є принцип самодостатності та доповнюваності, який забезпечує розподіл сфер компетентності. Тобто, сфера компетенції більшого угрупування починається там, де закінчуються можливості меншого угрупування і громадянина. Як приклад, згадується досвід військової адміністрації Чилі, яка завдяки принципу самодостатності та доповнюваності зміцнила засади демократії та сформувала підвалини громадянського суспільства.
Науковець розглядає стабільність суспільства, як результат конструктивної та ефективної соціальної діяльності, що є необхідною передумовою його нормального функціонування. Автор доводить, що  становлення, формування та розвиток громадського сектору перебуває у прямій залежності від якості суспільної свідомості. Сучасна наука розрізняє три основних типи суспільної свідомості: масову свідомість, соціальну свідомість та аналітичну свідомість. Усі згадані типи виступають компонентами суспільної свідомості, а їхнє співвідношення визначається суспільним устроєм певної держави. Так, соціальна та аналітична свідомість превалюють над масовою свідомістю у країнах розвинутої демократії, де сприяють усвідомленню соціальних інтересів та породжують соціальну діяльність, націлену на їх реалізацію. А ще дозволяють людині осмислити та планувати свої дії відповідно до норм тих або інших соціальних груп. У цьому контексті виокремлюються такі види суспільної свідомості: групова, колективна, інституційна, класова, етнічна або національна і стратифікаційна (свідомість соціальних прошарків).
Натомість масова свідомість переважає у тоталітарних та авторитарних режимах, де вона стає на перешкоді як соціальній організації, так і соціальній взаємодії, сприяє поширенню стереотипів поведінки серед великих людських угрупувань, забезпечує уніфікацію поведінки кожної людини.
Автор стверджує, що головними носіями масової свідомості виступають маргінальні прошарки та маргінальні групи. Як відомо, маргінал – це тип  особистості, озлобленої на всіх і все, радикальної в своїх поглядах, яку легко довести до ефектного стану та спрямувати у  русло антисуспільної поведінки. Масифікація свідомості та маргіналізація суспільства несуть загрозу як для соціальної, так і для політичної стабільності. А все тому, що масова свідомість спроможна сприймати лише цілісну дійсність, але нездатна аналізувати процеси і явища суспільного життя. За такої умови людина перетворюється із суб’єкта в об’єкт, стає зручним предметом для різноманітних політичних махінацій – від соціальних революцій  і політичних переворотів до фальсифікації результатів виборів та підкупу виборців.
У контексті загарбання росіянами Кримського півострова доречно пригадати результати соціологічного опитування жителів Сімферополя, що його здійснив Анатолій Філатов в рамках Центру соціально-політичних досліджень 24-25 грудня 1998 року. Застосована методика дала змогу ідентифікувати респондентів, як носіїв певного типу свідомості. У підсумку з’ясувалося, що серед опитаних: 63% – носії масової свідомості, 10% – соціальної свідомості і лише 7% – аналітичної свідомості. Якщо врахувати, що лавина російської пропаганди значно погіршила ці показники станом на 20 лютого 2014 року, то стає зрозумілою природа інертності  кримського населення.
Виходячи із викладеного, науковець вбачає у соціальній свідомості запоруку існування громадянського суспільства, ту, що дає змогу моделювати дії соціальних груп і соціальних прошарків, з метою узгодження їхніх інтересів із політикою державних органів. Іншою важливою умовою становлення та розвитку громадянського суспільства автор вважає законодавче розмежування економічної і політичної влади.
Усі згадані наукові рекомендації були враховані групою лановецьких активістів при формулюванні Статуту  районного комітету громадської ініціативи «Естафета поколінь», десять розділів якого погодилась надрукувати редакція газети «Амвон». Це був жест солідарності, адже в грудні 2005 року я оформив на три місяці передплату на «Амвон», часопис Тернопільської духовної семінарії ім. Кирила і Мефодія, для 40-ка сільських бібліотек Лановецького району. Газета надійшла до газетних кіосків напередодні Різдва 2006 року, проте  її відразу  вилучили працівники СБУ, і в підсумку вона припинила своє існування.
Ще один інцидент трапився 1 грудня того ж року під час організації вечора пам’яті народного мислителя та  академіка сміху Павла Глазового. Тоді біля парадного входу до Лановецького центру дозвілля молоді було встановлено інформаційний стенд із наклеєними розділами згаданого Статуту. Цього разу активність виявили працівники Лановецької районної прокуратури, які зобов’язали директора згаданого закладу  Миколу Фурмана прибрати стенд. Лише після того, як я висловив намір звернутися за роз’ясненнями у Генеральну прокуратуру, нам дали спокій.
Протягом наступних років доопрацюваний проект збільшився до 14-ти розділів і подвоїв свій обсяг. Першим вдалося опублікувати 12-й розділ у № 51 «Свободи» за 2010 рік, у якому наголошувалось, що названа «громадська ініціатива» покликана сприяти реалізації президентської програми Віктора Януковича, яка отримала схвальні відгуки прогресивної інтелігенції, зокрема і сина Василя Стуса – Дмитра. З того часу блюстителі закону до репресивних заходів не вдавалися.
Тривалі кризові явища в соціально-економічній, політичній, культурній та інших сферах суспільних відносин  зумовили не лише зниження якості життя українців, а й призвели до падіння рівня моральної культури як у середовищі простих громадян, так і серед державних службовців. З цього приводу учасниця проекту «Україна – це ми» Тетяна Сербинська констатує, що для подолання кризових явищ нам бракує творчих, соціально активних особистостей. При цьому науковець наголошує: «Розвиток інтелектуальної сфери людини відбувається в процесі пізнавальної діяльності, а розвиток духовно-моральної – лише в процесі суспільно-корисної роботи… Людина вдосконалюється одночасно як індивідуальність і як частина суспільства. Особистістю не народжуються, особистістю людина може стати в процесі колективної діяльності, на благо колективу,  нації, держави, суспільства».
      У згаданому Статуті районних комітетів громадської ініціативи «Естафета поколінь» запропоновано інноваційну модель ефективної громадської взаємодії, яка допоможе виявляти   прогресивні ініціативи, що ляжуть в основу громадських програм розвитку окремих регіонів та держави в цілому. Це покладе край чиновницькому свавіллю та круговій поруці, бо структурована громадська опозиція збереже вірність настановам Володимира Вернадського: «Мислити глобально – діяти локально!». Тож діяльність саботажників коригуватимуть за армійським принципом: «Якщо не вмієш працювати – то навчимо, а якщо не хочеш – то змусимо!». Не дарма ж стаття 5 чинної Конституції гласить: «Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ».
Про перспективність цього проекту ще в липні 2011 року висловився теперішній голова Тернопільської територіальної організації партії «Європейська солідарність» Степан Барна. У розмові із Володимиром Мариновським він припускав можливість створення такої громадської структури на теренах Тернопільського району. Цікаво дізнатися: як еволюціонували його погляди на порушену проблему за останні роки?
Василь НЕРУЧОКголова Лановецької РО КУН, координатор ініціативної групи «Естафета поколінь» м. Ланівці