У скількох няньок дитина без носа?

Ті, кому трапляється проходити алеєю парку «Топільче»  між тренувальним футбольним полем і місцем для занять скейтбордінгом, сподіваюсь, не дадуть збрехати: в дощову пору це пов’язане з певними труднощами.  Саме на ділянці між  ТЦ «Орнава» з великою кількістю автівок і черговою  новобудовою, що відхопила шматок території парку, є місце, пройти яке за наявності болота і калюж не так вже й легко. Там, де закінчуються викладені плиткою доріжки, починається 40-метровий відтинок «пересічної місцевості», яка переходить у вузький перешийок між величезною баюрою (з боку «Орнави») і ще більшого розміру чи то калюжею, чи ставком із заростями чогось схожого на очерет. На цьому місці треба бути обережним, адже саме може нагодитися автівка, яка щедро обляпає свіженьким брудом.
Підозрюю, що відповідального за цей злощасний шматок території відшукати буде не так просто. Кому вона належить: парковому відомству, «Орнаві» чи, може,  новому ударному будівництву  – предмету особливої гордості батьків міста? Ладен припустити, що всі вони будуть дружно (і аргументовано!) відхрещуватися від нього. Чи, може, це всього лише малесенький клаптик тернопільської землі, ще не освоєний ентузіастами забудови, який чекає свого часу? Понад тридцять років тому на воєнних зборах ще славної радянської армії мене вражав контраст між масою різноманітної (і явно не дешевої) військової техніки і брудними, виснаженими солдатами строкової служби, які, наче зграї голодних псів, сиділи поблизу нас у їдальні, терпляче очікуючи, що ми залишимо їм трохи масла після вечері.  Було зрозуміло: «несокрушимая и легендарная» послуговується залишковим принципом: головне – навіяти страху на клятих імперіалістів, ну, а особовий  склад обійдеться крихтами і огризками.
Може, помиляюся, але в цьому випадку, здається, спостерігається подібне явище: головне – «відгрохати» об’єкт, а що там робиться поблизу нього – то вже не наша справа.
Ігор ДУДА