Тернопільські Хатині

«Українську історію не можна читати без брому», – казав відомий літератор і громадсько-політичний діяч початку ХХ століття Володимир Винниченко. Справді, в українській історії дуже багато трагічних сторінок. Війни, голодомори, Сибіри… І навіть нині, в часи омріяної незалежності, уже 6-й рік триває російсько-українська війна. І чи не щодня отримуємо сумні звістки з фронту.
22 червня в українському календарі – День скорботи і вшанування пам’яті жертв війни. Саме 22 червня 1941 р. розпочався новий етап Другої світової – німецько-радянська війна. Тоді, як і вся Україна, наш край зазнав величезних нищень та потрясінь.
Здебільшого жителі області знають про Молотківську трагедію, хоча на Тернопільщині таких сіл та хуторів було десятки.
Молотків Лановецького району. 29 квітня 1943 р. нацистські карателі спалили це село (залишилися церква, школа й 5 хат із 358), вбили і замучили 617 осіб (у т. ч. 92-х дітей та священника Я. Юхновського).
Жителі Молоткова тяжкою працею відновлювали життя в рідному селі. А хати будували обіч спалених обійсть і вулиць, які стали пам’ятниками, у 1985 році, коли було створено  Меморіальний центр «Молотківська трагедія». До музею  Молотківської  трагедії, в якому зібрано чимало матеріалів  ентузіастом і першим директором І.Г. Мельничуком, приїжджали на екскурсії  школярі, студенти, делегації з різних куточків області, України й зарубіжжя. Меморіал став центром патріотичного, ідеологічного виховання. Тут проводили  фестивалі, огляди, конференції, семінари, зустрічі з відомими людьми. Молотківці зберігають пам’ять про трагедію і невинно знищених односельців в експонатах музею, у зрубах спалених осель, у  617 березах, що зустрічають подорожніх на шляху до села…

Осники Лановецького району. 16 листопада 1943 р. нацистські карателі спалили тут 118 хат і вбили 187 мешканців (у 2013 р. встановлено пам’ятний знак невинноубієнним).
Очевидиця трагедії Євдокія Антонюк згадувала: «Нацисти зігнали людей у церкву, та невеличкий храм не вмістив усіх. Тоді гітлерівці відокремили чоловіків від дітей та жінок, пообіцявши останнім, якщо приженуть худобу, відпустити їхніх господарів з миром. Жінки повірили, на леваду пригнали, хто що мав: корів, свиней, коней. Зайди погнали те все у сусідню Лисогірку Хмельницької області. А чоловіків вишикували в 2 ряди, поставили на коліна і розстріляли. Двох залишили. Пообіцявши життя, примусили роздягнути загиблих односельчан і знести тіла до сусідньої клуні. Там їх теж застрелили і разом з усіма спалили. Тоді ж запалили усі хати. Вціліли лише дві під бляхою і три під черепицею. Люди, які сховались у схронах для зерна, так і залишились у них цілими родинами, задушившись чадним газом. Ховались також у ставку – ті й вижили. Звершивши чорну справу, нацисти пішли з села. Живі повернулись на згарища рідних хат. Де подітись пізньої осені? Пішли у ті 5 хат, що вціліли. Переночували, а вранці розбрелися по сусідніх селах. На місці, де розстріляли чоловіків, залишились калюжі крові. Кілька днів не приймала ту кров земля…»
Великий Ходачків Козівського району. Того ж дня, коли визволили Тернопіль, 15 квітня 1944 р., нацисти вбили 365 мирних жителів, майже повністю спалили село, з 710 хат уціліло близько 30.

Стара Ягільниця Чортківського району. Під час німецько-нацистської окупації гестапівці 27 листопада 1942 р. вивезли на поле між Чортковом і Старою Ягільницею 52 в’язні чортківської тюрми й розстріляли. За підпал фільварку в Шульганівці та вбивство німецького солдата 12 березня 1944 р. нацисти спалили 120 господарств, розстріляли 140 мешканців Старої Ягільниці. На церковному майдані – Меморіальний комплекс полеглим у 20 ст. у т. ч. гранітний обеліск з текстом: «Загиблим 12. ІІІ. 1944 р. Загинули на фронтах ІІ св. війни. Коли ви вмирали, вам дзвони не грали».
Шпиколоси Кременецького району. За свідченням жителя села І. М. Вознюка, у 1943 р. німецька окупаційна влада висловила низку завищених вимог щодо постачання зерна, м’яса і молока. Оскільки селяни цього завдання виконати не змогли, то 14 липня 1943 р. в Шпиколоси приїхав каральний загін (близько 300 солдатів) і вчинив самосуд над місцевими жителями. Німці групами ходили по селу, били вікна, підпалювали двори, забирали речі, вбивали людей, а деяких живими кидали у палаючі будинки. Частину жителів загнали в сарай і спалили. Того дня були спалені приміщення у 240 селянських дворах і 22 особи живими (у т. ч. 6 дітей і 8 людей похилого віку). Забрано 113 коней, 497 корів, 80 овець і 46 свиней. Споруджено пам’ятник односельцям, яких у 1943 р. спалили і замучили нацисти (1965 р.).
Медведівці Бучацького району. Під час окупації село зруйноване. Відступаючи, нацисти спалили 450 із 480 будинків.
Цицори Козівського району. У 1944 р. через село пролягала лінія фронту між військами 1-ї гвардійської армії 1-го Українського фронту під командуванням генерала А. Гречка та німецькими військами. Жителі Цицорів були евакуйовані, а під час відступу німці село і хутір Гашена повністю спалили.
Стіжок Шумського району. 9 травня 1943 р. німецько-нацистські війська спалили село, убили 53 мирних жителі.
Млинівці Кременецького району. 14 жовтня 1943 р. стало трагічним для села. Вояки УПА обстріляли німецьку колону в Млинівцях, після цього нацисти спалили 65 господарств із 129. Вбили 10 місцевих жителів, серед яких двоє дітей одно- та дворічного віку.
Козачки Лановецького району. У 1943 р. німецькі нацисти здійснили в селі облаву – половину осель спалили і 21-го мешканця вбили.
Лішня Кременецького району. 9 травня 1943 р. відбувся бій між вояками УПА та німецькими загарбниками. Використовуючи заболочену місцевість біля села, нацисти чинили шалений опір; село тоді було спалене майже повністю. На місці цього бою споруджено пам’ятний хрест (1995 р.).
Садки Заліщицького району. 15 лютого 1944 р. німці провели репресії, вбили 30 жителів, спалили 72 господарства.
Також були спалені села Васьківці Шумського, Пожежа Бучацького районів та ін. У с. Передмістя під час відступу нацисти спалили 73 господарства. У Язловці – 97 будинків, Сновидові – 60. Усі села – Бучацького району. У с. Городище Козівського району під час німецької окупації нацисти знищили 200 місцевих жителів, спалили і зруйнували 60 хат, вивезли до Німеччини на примусові роботи 146 юнаків і дівчат.
Тернопіль. Із 8 березня до 15 квітня 1944 р. розгорілась одна з найруйнівніших у Другій світовій війні битва за Тарнополь, який нацисти перетворили у фортецю. За жорстокістю вона була названа другим Сталінградом. Унаслідок військової операції було зруйновано 85% міста. На руїнах, що курилися димом, радянські вояки встановили таблицю з написом: «Здесь был Тарнополь». Після звільнення від нацистів, у зв’язку з тим, що Тернопіль майже повністю був зруйнований, обласні органи влади до серпня 1946 р. перебували в Чорткові, частково у Збаражі й Кременці.
Хтось скаже, що це – сухі факти, але скільки за ними трагедії, людських сліз і болю. Знищено єврейські громади. Внаслідок протистояння між поляками та українцями палали села. Деякі з них зникли з з карти області. А скільки населених пунктів були підпалені радянськими військами і енкавеесниками.
За даними Тернопільської обласної комісії сприяння Надзвичайній державній комісії обліку звірств і збитків, завданих німецько-нацистськими загарбниками, знищено 249 промислових приміщень. Заподіяно великої шкоди сільському господарству Тернопільщини. До Німеччини вивезено понад 20 тис. коней, 7 тис. корів, 5 тис. свиней, 5 тис. овець і кіз, 15 тис. голів домашньої птиці. Пограбовано, знищено і вивезено до Німеччини багато сільськогосподарського реманенту, близько 400 тракторів, 50 комбайнів, 100 сівалок та ін.
В умовах окупації були зруйновані прекрасні пам’ятки старовинної культури й архітектури. Для прикладу, в Тернополі знищено 39 будинків релігійних культів, у т. ч. Хрестовоздвиженську церкву XVI ст.
За час німецької присутності тільки в Тернополі пограбовано і зруйновано український драматичний ім. І. Франка та єврейський театри, будинок Міщанського братства, хорову капелу, краєзнавчий музей, кінотеатри. Майно, музичні інструменти, костюми, декорації, історичні цінності вивезено до Німеччини. Цілком зруйновано Тернопільську обласну бібліотеку та 42 бібліотечні приміщення в районах області. Частково зруйновано 419 і повністю знищено 146 шкіл.
Що й казати, набідувалися наші прадіди. Щойно відбудували села після страшних руйнувань Першої світової і національно-визвольних змагань, а тут – знову війна… І нині – теж війна… І чи закінчиться вона колись для нас – мирних українців, які ніколи не були агресорами, а хотіли і хочемо жити у своїй незалежній країні?..
Вшановуємо пам’ять всіх тих, чиє життя було покалічено і зруйновано у тій страшній війні. Пам’ятаймо разом!
Підготував В. КАРПОВИЧ