Ситуація: Стара, чи нова печера?

Днями у пресі з’явилося повідомлення, що на Тернопільщині виявили нову печеру під час експедиції Київського спелеологічного клубу.

Про це у фейсбук-спільноті “Українська спелеологічна Асоціація” повідомив український спелеолог Юрій Касьян.

“Нова печера на Тернопільщині знайдена під час експедиції Київського спелеологічного клубу! Печера за її обʼєми та морфологію отримала назву Гранд каньйон”, – йдеться у повідомленні.

Науковці спустилися в печеру, дослідили її всередині та відзняли на відео. Також вони розповіли, що віднайдена печера розташована неподалік печери Опільська. Остання є памяткою загальнодержавного значення та знаходиться на території Нараївської сільської ради у Тернопільському районі.

Нову печеру знайшли в лісі Нараївської громади поблизу вже відомої Опільської печери. Вхід до неї був закритий, однак під час одного з буревіїв, стовбур дерева проломив ґрунт та вапняковий камінь і відкрив пустоти, вважають науковці.

Члени Київського спелеологічного клубу спустилися в печеру і провели дослідження топозйомки. Середина печери вражає своїми обʼємами та морфологією. За цікавий вигляд та масштаби вона була названа «Гранд каньйон».

До речі, Опільська печера, біля якої виявили нову, вже стала геологічною пам’яткою природи загальнодержавного значення. Вона розташована на схід від села Підвисоке, у лісовому масиві Нараївської сільської громади.

На думку науковців, печера «Гранд каньйон» може стати новим обʼєктом наукових досліджень, що обіцяє відкриття нових фактів про підземні утворення на Тернопільщині. Для дослідження печери важливим є її збереження та охорона в рамках природно-заповідного фонду України, до якого вже входить Опільська печера.

На це повідомлення відреагував краєзнавець, археолог, спелеолог, дослідник старожитностей, фортифікацій та топонімії краю з Чортківщини, член наукового товариства ім. Т. Шевченка Володимир Добрянський. Він сумнівається, що це нова печена, а вважає, що мова йде про допоміжний хід до печери Опільської. Аби зробити точні висновки потрібні комплексні дослідження , що можуть тривати навіть не один рік.

Щодо назви «Гранд каньйон” у нього також є зауваження, бо пан Володимир з цього приводу має свою думку і вважає, що не треба нехтувати українськими назвами, прив’язаними до місцевості, населеного пункту, природного комплексу, ландшафтів, історичних паралелей тощо.

Тут, на Бережанщині, стверджує він, нововиявлена печера знаходиться на найвищій географічній точці Тернопільщини – це гора Пантелиха, поряд з печерою Опільська. Основа гори складається з вапнякових порід, на ній помітними є карстові лійки у вигляді провалів.

За свідченнями місцевих мешканців і фахівців є кілька провалів і входів, які треба ще досліджувати. Тому зарано говорити про відкриття нової печери, швидше за все це допоміжний вхід до Опільської.

Усе життя – у пошуках старожитностей

Про відомого науковця, археолога, історика, спелеолога, дослідника старожитностей, фортифікацій і топоніміки Володимира Казимировича Добрянського можна розповідати і розповідати, як про справжнього фаната своєї справи. Його поряд із західноукраїнськими дослідниками XIX—поч. XX ст. Антонієм Шнайдером і Богданом Янушем вважають «останнім з могікан» серед сучасних краєзнавців. Для Володимира Казимировича вивчення та збереження старожитностей є справою життя.

Народився у селі Городок колишнього Заліщицького району у родині службовців. Він походить з давнього роду польської шляхти гербу Сас, які відігравали помітну роль в історії України. Наприклад одним з представників цього роду був Ян Добрянський, який в першій половині XIX ст. був ректором Львівського університету та першим в Галичині доктором у галузі кримінального права.

Пан Володимир каже, що ще до школи його вабила старовина. Любив слухати оповіді місцевих жителів, ходив по полях, збирав якісь кулі та патрони. У дитинстві від односельців почув розповідь про печеру, що в урочищі Кирнички, різні народні легенди побутували про неї.

— Мої дослідження почалися після закінчення 5-го класу, -каже Володимир Добрянський,- Моя бабуся жила біля Заліщиків, у селі Бедриківцях. Тоді я познайомився з Онисієм Степановичем Туром (1914—1997), заслуженим вчителем, великим краєзнавцем, засновником Заліщицького краєзнавчого музею.

Саме він дав мені путівку в дослідницьке життя. Сказав, що в сусідньому селі Лисичниках працює Дністровська археологічна експедиція Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка і порадив піти та побачити все на власні очі, долучитися до розкопок. У тій експедиції був колишній учень Онисія Степановича Тура, уродженець Заліщиків, кандидат історичних наук Юрій Миколайович Малєєв (1941—2006). Отак я вперше побував на розкопках. Саме того року біля Бедриківців, Касперівців, Звиняча, Добрівлян було виявлено кілька археологічних старожитностей.

Нині дослідницька діяльність пана Володимира охоплює археологію, історію, спелеологію, а тематика досліджень — етнокультурні процеси Західного Поділля з доби бронзи до пізньосередньовічного та ранньомодерного часу. Сюди входять археологічне, спелеологічне дослідження печер, історія фортифікацій, що на території Західного Поділля.

Володимир Добрянський закінчив історичний факультет Чернівецького державного університету ім. Ю.Федьковича, є членом Українського товариства охорони памяток історії і культури, наукового товариства ім. Т.Г. Шевченка, національної спілки журналістів України, співзасновником ГО «Альтернатива-Чортків». Також він є учасником ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС 2-ї категорії, де виконував службові обов’язки з перших днів наймасштабнішої техногенної катастрофи світового масштабу.

А ще – автором понад 100 наукових публікацій у фахових виданнях та численних краєзнавчих і публіцистичних статей у пресі. Виявив та дослідив: більше 100 археологічних пам`яток на території Заліщицького, Борщівського, Бучацького, Чортківського, Гусятинського та Теребовлянських районів, 30 об‘єктів оборонних фортифікацій (городища, замки, редути, люнети) в Добровлянах, Лисичниках, Бедриківцях, Білій, Шманьківцях, Шершенівці, Звенигороді, Яблунові, Коцюбинцях; 50 невідомих раніше печер в Городку, Зозулинцях, Касперівцях, Чорткові, Угрині, Шманьківцях та інших населених пунктах Тернопільщини.

Інший напрям діяльності — дослідження і вивчення давніх реліктів давньослов`янської лексики які відображені у топоніміці краю – а на підставі археологічних обстежень місцевостей, по них можна реконструювати давні ойконіми (населені пункти).

Учасник багатьох Міжнародних та Всеукраїнських наукових конференцій у Тернополі, Збаражі, Вишнівці, Кременці, Львові, Винниках, Ужгороді, Києві, Переяславі, Хмельницькому, Меджибожі, Кам‘янець-Подільському, Чернівцях, Івано-Франківську.

Тернопільщина — унікальний край. – каже Володимир Добрянський,- Тут старожитності є практично біля кожного населеного пункту — це оборонно-фортифікаційні об’єкти, поселення, городища, могильники. Всі вони потребують детального дослідження, вивчення, реставрації, а що головне — правильного, фахового проведення усіх робіт. Найбільша біда — це чорні археологи, що викопують, руйнують старожитності, перепродують їх і за кордон.

Це неприпустимо. Тому розумію, що повинен максимум знайти, зберегти і передати наступним поколінням.

А ще я за нові відкриття і дослідження, але це треба робити професійно. І найголовніше назви в Україні треба давати не іноземні, а свої, українські, рідні.

Адже українська мова є однією із наймилозвучніших мов світу, яка дійсно є солов’їною. То чому я, який за національною ознакою є поляк, вкотре повинен наголошувати про це. Насамперед мене дратує те, що залишається серед українців дуже великий відсоток не свідомих громадян.

Що ж, такою є позиція і думка Володимира Добрянського. Але з цього та іншого приводів є і інші думки. Усі вони мають право на життя. Головне, щоб відбувалося якнайбільше цікавих і цінних наукових відкриттів, які б тішили нас і наших нащадків.