Сяйво далекої зірки

В пору моєї молодості футбольні “зірки” таки справді були схожі на зірок – далекі, майже недосяжні, вони мали статус ідолів, перед якими схилялися і яких обожнювали. Добре це чи погано – судити не беруся, але нинішнє покоління улюбленого  мною і багатьма “Динамо” не йде у жодне порівняння з Блохіним, Буряком, Безсоновим, Дем’яненком, Михайличенком… По-перше, рівень досягнень зовсім неспівставний, по-друге… якимось надто легковажними і безтурботними виглядають оті нинішні…
Володимира Безсонова згадав невипадково – 5 березня багаторічному капітанові “Динамо”  виповнюється 63 роки. Універсальний гравець, здатний зіграти на будь-якій позиції; невтомний боєць на полі; “людина з 300-ми травмами” – це все про нього. Крім цього, саме з ним довелося спілкуватися не раз, в різних містах (Тернополі, Ужгороді, Києві). Спілкуватися досить довго і зовсім не нудно. Одну з цих розмов у Тернополі в 1985 р. пригадую особливо добре. Тоді у товариському матчі “Нива” з рахунком 2:0 обіграла майже основний склад киян (були часи…), однак Володимир не виглядав надто засмученим – можливо, в передчутті приємної партії в карти. Попри свою репутацію любителя перехилити чарчину (його знаменита фраза: “Ти в житті менше борщу з’їв, ніж я горілки випив”), він відмовився від нашої пропозиції скуштувати зовсім непоганого вина, і наша розмова пройшла, так би мовити, “всуху”. Володимир тоді зізнався, що чи не найбільшу досаду, яку відчував – втрачений шанс у матчі СРСР – Бразилія на Мундіалі-1982, коли він не влучив у ворота десь з двох метрів. Забий він тоді – рахунок став би 2:0 на користь його команди. В результаті ж, як пригадуєте, вийшло 1:2…
Через рік, у 1986 р.,  Безсонов і його команда буквально вразили футбольний світ своєю натхненною грою, завоювавши Кубок кубків. “Європу знов чарує гра команди з берегів Дніпра”, – таким був захоплений заголовок у тодішній “Молоді України”. Сталося це на тлі великої біди – аварії на ЧАЕС. Як розповідав потім Володимир, про масштаб катастрофи вони довідалися вже у Франції, куди прибули на фінальний матч. Там, за його словами, від них сахалися наче  від прокажених (“Та ви ж опромінені!”).
Вже пізніше Безсонова разом з Балтачою Лобановський послав у Чорнобиль виступати перед ліквідаторами – розповісти про перемогу в Кубку кубків, підтримати моральний дух ліквідаторів. Як згадував Володимир, особливої теплоти прийому вони не відчули – люди прийшли на зустріч напівсонні, дуже втомлені. Коли вони вже поверталися до Києва, їх попередили, що весь одяг доведеться викинути. Отож уже на своєму поверсі, перед дверима він зняв усе з себе,  викинув у сміттєпровід і у помешкання увійшов голий-голісінький.  Дружина Вікторія просто обімліла…
Ігор Дуда