Семиразовий чемпіон з Тернополя, який мріє рятувати життя людям

19-річний студент Тернопільського медуніверситету Максим Левицький у своєму спортивному доробку вже має бронзову медаль чемпіонату світу, сім золотих медалей чемпіонату України, два вітчизняних кубкових тріумфи та цілу низку трофеїв із регіональних турнірів України з кікбоксингу. Як і його батько – відомий каратист, кікбоксер, тренер і спортивний діяч Петро Левицький – основною своєю життєвою дорогою обрав лікарську практику. Про свої спортивні здобутки і плани на майбутнє Максим розповів у першому в своєму житті інтерв’ю.

– Максиме, де і як відбувалося твоє становлення як атлета та особистості?

– Я народився, навчався і зараз здобуваю професію лікаря в Тернополі. Навчаюся на медичному факультеті медуніверситету. Середню освіту здобув у СШ №5. Кікбоксингом займаюся із 6 років. Згодом почав їздити на різні змагання і здобувати медалі.

– Враховуючи твій юний вік, спортивні здобутки просто вражають.

– Нині я вже семиразовий чемпіон України з кікбоксингу у вікових категоріях від 12 до 18 років. Окрім цього, двічі виборював вітчизняний Кубок з цього виду спорту, здобув бронзову медаль на чемпіонаті світу в Італії, а також ставав переможцем на регіональних турнірах. Але на цьому не хочу зупинятися.

– Як відбулося твоє знайомство з кікбоксингом, хто долучив майбутнього багаторазового чемпіона до цього виду спорту?

– Батько, який займався карате і кікбоксингом, почав мене брати на тренування і навіть на змагання. Я  із захопленням спостерігав за його виступами, вболівав за нього. Саме тоді в мене виникло бажання й самому  спробувати себе в цьому виді спорту. Почав займатися разом із батьком, він показав мені базові прийоми та удари, від яких я й почав відштовхуватися у своєму спортивному розвитку.

– Хто з тренерів заклав у Максимові Левицькому основу для майбутнього переможця і хто нині спрямовує у відповідне спортивне русло?

– Перший мій тренер – Олександр Дульнєв. Після нього були й інші фахівці, але саме Олександр Валентинович заклав основу. Останнім часом сталися, спричинені травмою спини, зміни в тренувальному процесі. У зв’язку з цією проблемою я займаюся у різних спортзалах. Тому наразі у мене немає одного тренера.

– Яким був твій цьогорічний кікбоксерський тріумф і до яких відповідальних змагань нині готуєшся?

– На чемпіонаті України серед юніорів, що відбувся в травні цього року в Дніпрі, я здобув перше місце. А загалом беру участь в усіх змаганнях. Найближчим турніром буде чемпіонат  країни серед юніорів (студентів), що відбудеться в 2022 році.

– Що спонукає до наполегливої праці над собою, результатом якої стають чемпіонські вершини та інші спортивні успіхи?

– До цього спонукає мотивація, що потрібно щось робити для свого розвитку, що необхідно досягнути певних здобутків у спорті та загалом у житті.

– Яка найзаповітніша мрія семиразового чемпіона України? Вона пов’язана зі спортом чи з якоюсь іншою діяльністю?

– Незалежно від того, буду я хірургом, чи рентгенологом, мрію стати хорошим лікарем – рятувати життя людям, завчасу виявляти захворювання й допомагати пацієнтам долати різні недуги.

– Ставши лікарем, залишиш кікбоксинг?

– В жодному разі! Сподіваюся, мої найкращі боксерські поєдинки ще попереду. Цей вид спорту корисний для здоров’я. Приходиш після пар у спортзал і заряджаєшся новою енергією як для навчання, так і для майбутніх турнірів. Яскравим прикладом того, як можна гармонійно поєднувати лікарську практику зі спортивною діяльністю, є мій батько, який досі у відмінній атлетичній формі.

Спілкувався Олег ЛІВІНСЬКИЙ