Роман Шухевич – постать на тлі доби воюючої України

75 років тому, 5 березня 1950 року, героїчно загинув Головний командир УПА Роман Шухевич. Йому судилося стати на чолі визвольної боротьби у дуже важкий час – у період Другої світової війни, розгулу сталінщини, перерозподілу світу, де Україні відводилася роль колонії. Боротьбу доводилося вести на два фронти, проти двох потужних, агресивних тоталітарних систем – радянської та німецької.

Народився Роман Шухевич у Львові 30 червня 1907 р. в патріотичній родині, з якої походять багато видатних діячів: священників, науковців, військових і політиків.  Мама Романа Євгенія-Емілія – дочка пароха Стоцького. Батько Осип-Зиновій Шухевич був суддею, під час проголошення ЗУНР став політичним комісаром в Камʼянці-Струмилівській на Львівщині.

Будучи гімназистом Роман проживав у своєї бабусі Герміни Шухевич, у неї винаймав кімнату  Євген Коновалець і часті розмови з ним мали важливий вплив на молодого гімназиста, він став членом УВО.

У 1925 р. Роман Шухевич закінчив Львівську академічну гімназію, а 1932-го – дорожнє відділення Львівської політехніки. У 1928-1929 рр. юнака призвали на військову службу до польської армії. 3 молодих літ Роман удосконалював себе фізично у пластових гуртках, брав участь у багатьох спортивних змаганнях, майстерно володів музикою і співом.

У 1930 р. Шухевич одружився з Наталкою Березинською. В 1933-му Р. Шухевича призначили бойовим референтом у проводі ОУН. Його підпільні псевдоніми були: «Тарас Чупринка», «Щука Тарас», «Тур», «Лозовський» та інші.  У цей час польська поліція проводила масові арешти патріотичної молоді, заарештували й Романа та відправили в концтабір Береза Картузька. Під час суду на «процесі Степана Бандери» він отримав три роки тюрми. У січні 1937 р. вийшов на волю, а вже 1938-го перебрався на Закарпаття, де брав участь у розбудові Карпатської Січі, боровся з угорцями за Українську державу.

Із падінням Польщі в 1939 р. Роман Шухевич переїздить до Кракова у розпорядження Проводу ОУН. Під його керівництвом відбувалися військові вишколи і підготовка старшин для майбутньої армії. Брав участь у ІІ Великому зборі ОУН в Кракові у квітні 1941 року. В цей час Провід ОУН домовився з верховним німецьким командуванням про вишкіл двох українських куренів для майбутньої армії під кодовими назвами «Нахтігаль» («Соловейко») і «Ролянд». Роман Шухевич був сотником куреня «Соловейко» і з боку ОУН відповідальним за весь курінь.

Після вишколу у червні 1941 р. курінь «Соловейко» переїхав до Ряшева, а з початком військових дій Німеччини проти СРСР його бійці разом із німецьким військом просувалися на схід українською територією. Вранці 30 червня вояки куреня «Нахтіґаль» вступили першими у Львів і, розділившись на групи, захопили стратегічні обʼєкти: залізничну станцію, електрівню, радіостанцію, пошту. У багатьох тюрмах Львова були постріляні та помордовані українські патріоти. Особисту трагедію Роман Шухевич пережив у Львові, у тюрмі на Лонцького серед замордованих Роман упізнав рідного брата Юрка.

Маючи підтримку вояків українського куреня, ОУН(б) 30 червня проголосила Акт відновлення Української Держави. Ця подія з радістю була сприйнята українським народом і через радіостанцію розповсюджена на увесь світ.

Німецьке командування негативно поставилося до проголошення незалежності України і пропонувало цю подію відкласти на майбутнє. Але бандерівське крило ОУН, зважаючи на антиукраїнську політику німців під час проголошення Карпатської України, вирішило випередити події.

Як відомо, Адольф Гітлер вважав, що Україна має стати колонією і постачати Німеччині робочу силу, зерно, корисні копалини та ін.

Після пʼятиденного перебування Львові бійці куреня вирушили з боями на схід через Тернопіль, Проскурів (тепер Хмельницький) до Вінниці.

Уже на початку липня німецька влада заарештувала Степана Бандеру, Ярослава Стецька, всіх членів Українського Державного Правління і вимагала відкликати Акт відновлення Української Держави. Керівники ОУН відмовились, за що німці погрожували  запроторили їх в концентраційні табори.

Коли Роман Шухевич отримав цю інформацію, то написав рапорт німецькому командуванню про те, що ці курені продовжать боротьбу тільки після звільнення наших керівників. Відтак курінь роззброїли, німці заставили членів куреня «Соловейко», написати однорічні контракти (на 1942 рік), а його вояки були відправлені на Білорусь на охорону доріг і залізниць від червоних партизанів. На початку 1943 р. бійці куреня повернулись до Львова, Роман Шухевич пішов у підпілля і повністю присвятив себе збройній боротьбі.

У середині 1943 р. на III Надзвичайному Великому Зборі ОУН Романа Шухевича затвердили головою бюро Проводу ОУН та призначили Головним командиром УПА.

Роман Шухевич був одним з ініціаторів створення в 1944 р. Української Головної Визвольної Ради (УГВР). На цьому зборі за його пропозицією було прийнято багато демократичних програмних документів. На зборі УГВР було обрано виконавчу владу – підпільний уряд на чолі з генеральним секретарем, яким став генерал УПА Роман Шухевич, він одночасно був вибраний секретарем військових справ.

Як мудрий політик, Роман Шухевич виступав проти будь-яких контактів із німцями, бо гітлерівська Німеччина залишилася непримиренним ворогом української державності. Того ж року він зініціював переговори у Львові з представниками польського підпілля, аби погасити українсько-польський конфлікт.

За його рішенням проводилися рейди відділів УПА на територію Чехословаччини у 1945-1947 рр. і в Західну Європу, що відбулися в 1947 році. Таким чином народи світу дізнавалися про більшовицькі злочини проти українського народу, також на Захід переправлялась інформація про революційно-визвольну боротьбу українців за свою незалежність.

Роман Шухевич як досвідчений стратег і керівник військового підпільного руху в Україні вів безкомпромісну боротьбу впродовж семи років (1943-1950). Роки довгої підпільної боротьби серйозно підірвали здоров’я командира УПА. Перебування у криївках, де була постійна сирість призвели до загострення ревматизму, проблем із серцем і суглобами. У 1947 р. він лікувався у Львові, а 1948 і 1949 рр. двічі їздив із зв’язковою Галиною Дидик з підробленими документами на курорт в Одесу.

Більшовицька імперія на найвищому державному рівні готувала і створювала оперативні групи для ліквідації головного збройного підпілля, його командира і побратимів. Та лише 5 березня 1950 р. Роман Шухевич був оточений і поранений у бою на конспіративній квартирі в с. Білогорща під Львовом. Щоб не потрапити живим до рук ворога – пустив собі кулю в скроню.

У 2009 р., до 100-річчя від дня народження, Роману Шухевичу присвоєно звання Героя України, Золотий хрест бойової заслуги 1-го класу.

Після проголошення Незалежності України у 1991 р. розпочалось активне вивчення історії визвольної боротьби XX століття. Спроба знайти місце поховання Романа Шухевича не увінчалась успіхом.

У 2004 р. депутат Верховної Ради України Василь Червоній звернувся до СБУ із запитанням про місце поховання Р. Шухевича і отримав таку відповідь:

На основі цього документа у 2005 р. на лівому березі р. Збруч біля с. Гуків Чемеровецького району Хмельницької області було споруджено величний памʼятник. Біля нього два рази на рік відбуваються урочисті заходи –  30 червня (день народження) і 5 березня (день геройської смерті).