Олексій Філюк про Великодній піст, підлітків і життя

Сьогодні інформаційний простір, як ніколи, заполонив негатив. Коронавірус у світі, негостинні українці на Полтавщині, звільнення посадовців, скандали, плітки.  Політики, які завжди сіють ворожнечу між українцями… Важко розібратися, де правда, а де гонитва за сенсаціями. Варто зупинитися, перевести подих, зрозуміти, що, попри весь цей хаос, життя продовжується. Великодній піст, як на мене, найкращий період, щоб побути наодинці з собою, поспілкуватися з Богом, щиро, а не задля годиться.
Тож я звернулася за допомогою до хорошого друга нашої редакції, знаного на Тернопіллі священника, хорошого  батька, а ще – відомого кулінарного блогера отця Олексія Філюка з Лановеччини.
Ми вже неодноразово писали про цю непересічну особистість. Отець влаштовує в селі різноманітні розваги, зокрема танці для тих, кому за… Влітку – кіносеанси просто неба. Взимку – санчата.
А ще отець Олексій здивував усіх, коли майже три роки тому вирішив усиновити хлопчину Віктора. З тих пір батько з сином стали нерозлучними. Займалися домашніми справами, ходили разом на Богослужіння, знімали відео-блоги тощо. Згодом Віктор зізнався, що ніколи не почувався настільки щасливим, він дуже радий, що знайшов батька, який став йому найріднішою людиною у світі.
А чотири місяці тому отець повідомив, що у його сім’ї знову поповнення. У Віктора з’явився молодший брат – Сергій. У хлопчика померла бабуся, дідусь самотужки не міг піклуватися про хлопця, тож соціальні служби хотіли помістити його у дитячий будинок. Отець Олексій знав цю сім’ю і давно прикипів душею до Сергійка. Тож не міг дозволити, щоб хлопця забрали в інтернат.
Так вони живуть утрьох. Ведуть кулінарні блоги, займаються доброчинністю, ходять до церкви, а ще – дуже люблять спорт.
Брати не по крові, а по духу
Нашу розмову з отцем розпочали із запитання, чи одразу хлопці потоваришували, можливо, між ними були ревнощі чи конфлікти.
“Та що ви, які там конфлікти? Вони потоваришували з перших днів. У них з’явилися спільні інтереси. Вони стали не лише хорошими друзями, а й справжніми братами”, – розповів священник.
Спершу, каже батько, Сергій був домашнім, а Віктор любив ходити на різноманітні секції, брати участь у всіх заходах, що відбувалися у школі, в селі. А тепер вони всюди ходять разом. Батьківське серце не може натішитися, що сини такі дружні.
“Вони дуже хороші, турботливі. Якось у мене підскочив тиск, то вони бігали біля мене, клопотались. Коли я захворів, теж не відходили від мене, робили чай, готували їжу. Я їм дуже вдячний”, – з трепетом сказав батько.
Кілька тижнів тому старший син Віктор переніс дві непрості операції. Хлопцю видаляли вроджену пупкову грижу і оперували варикоз. Тоді батько дуже хвилювався, він навіть розмістив пост у  власній соцгрупі у Фейсбуці з проханням молитися за те, щоб ці оперативні втручання були успішними.
“Лікар, який оперував Віктора, сказав, що за багаторічну практику він бачить таке вперше. Після операцій минуло півгодини, а Віктор уже просив їсти. Я кажу лікарю: “Це сила людської молитви! Адже під час операцій за здоров’я Віті молилося пів країни”. Сьогодні Віктор почувається пречудово. Я вкотре хотів би подякувати всім за молитву”, – додав отець.
Запитали ми в священника, як він справляється з “епідемією”, що вражає мало не усіх підлітків сьогодення, – комп’ютерною залежністю.
“Хвала Богу, у нас з цим проблем немає. Все просто –  хлопці не мають часу на комп’ютерні ігри. Вони у мене соціально активні. Беруть участь у всіх заходах. Відвідують різноманітні секції. Грають у більярд, футбол, спілкуються з однолітками. Вони прислуговують у церкві, відвідують всі Богослужіння. Та й якось інтуїтивно розуміють, що я отих ігор не схвалюю”.
Ми попросили отця дати кілька порад батькам, котрі ніяк не можуть знайти спільної мови з дітьми.
“Найперше – це чути дітей. Ви маєте розуміти, що коїться в житті дитини, чим вона живе, про що мріє. Підлітковий вік дуже делікатний. Не можна в жодному випадку критикувати, насміхатися. Ніколи не бійтеся похвалити дитину, тоді вона ще з більшим бажанням тішитиме вас. Щодня приділяйте дитині бодай годинку. Побудьте наодинці, поговоріть щиро. Та й любіть свою дитину такою як вона є, не вигадуйте якихось ідеалів”.
Здавалося б усе просто, однак для заклопотаних нескінченними роботами, гонитвою за фінансовим благополуччям батьків, ці правила видаються нездійсненними.
“Основне – не їсти один одного”
Вже з 2 березня розпочинається Великодній піст. Він триватиме 48 днів і завершиться 18 квітня. Попри те, що всі ми, християни, сповідуємо однакові релігійні цінності, Божі заповіді і церковні закони, піст ми тлумачимо по-різному. Одні сприймають його як строгу дієту, інші кажуть, що основне – не допускати негативу в думки. Тож як правильно, запитали ми Олексія Філюка.
“Справді, чомусь люди трактують поняття піст кожен по-своєму. Мені ж найбільше імпонує правило – “Основне не їсти один одного”. Тобто, якщо через стан здоров’я, виснажливу роботу, вік ви не в змозі дотримуватися посту, тобто виключити з раціону продукти тваринного походження, то не силуйте себе. Основне під час посту – не гніватись, не примножувати у своєму серці, в думках негативу. Намагатися пробачити всі кривди, відпустити образи. Більше спілкуватися з Богом. Гарний час, щоб замислитися над власним життям, проаналізувати вчинки. Важливо у цей період висповідатися і покаятися. Але не так просто, задля годиться, мовляв, сусідка йде, і я піду. Ні, потрібно справді усвідомити, що болить, що дошкуляє, з якими думками йдете до сповіді”, – розповів отець Олексій.
Священник каже, є чимало людей, котрі сприймають піст як дієту. Після його завершення вихваляються, хто, як і на скільки схуднув. “Дорогі християни, піст – це не дієта! – жартома каже отець. – Більше того, чимало тих християн, які відмовляють собі у необхідній їжі, стають дуже агресивними, злими, буквально кидаються на інших людей.
Отець Олексій вважає, що до посту потрібно привчати і дітей. Починаючи з семи років розповідати, що таке піст, для чого ми постимо, і власним прикладом показувати, як це правильно робити. У цей період варто обмежити застілля, гучні забави, позбутися поганих звичок, займатися доброчинністю і більше усміхатися довколишнім.
Зоряна ДЕРКАЧ