Людина без серця

Притча

В одному селі жив самотній похмурий чоловік. Завжди замкнутий та сумовитий, у сірій одежі, він навіював страх на сільських дітлахів. Якось, маленький хлопчик почув, що цього чоловіка назвали «людиною без серця».

– Як так може бути? – думав малий і не міг заспокоїтися.

– Може його серце закутане в багато перин? – міркував він, лягаючи спати.

– А може, воно дуже маленьке… – порівнював із дрібними крапками зірок у вечірньому вікні.

Ці припущення не давали йому спокою певний час. При кожній можливості хлопчина спостерігав за цим дивним чоловіком. Правда, нічого особливого не помічав, крім великої самотності, якою віяло від цієї людини. Він проживав одиноко в кінці села, під самим лісом, і ні з ким із односельців не товаришував.

Якось хлопчик гуляв і побачив його. Став наглядці переслідувати чоловіка та пішов за ним стежиною до лісу. Пройшовши недалекий шлях чоловік без серця сів під розлогим деревом і став щось діставати з кишені. Хлопчик із-за дерева спостерігав. Чоловік розмотав чисту шматину, дістав з неї скибку хліба і став неквапливо їсти. Було літо – зелене, веселе, сонячне. Кілька синичок прилетіли і стали клювати крихти прямо чоловікові з руки. Хлопчик від здивування був сам не свій – цього страшного чоловіка не боялися пташки. Переборовши свій страх малий вийшов зі схованки і став неподалік.

– Бери, – відламав шматок хліба і простяг йому чоловік. Хлопчик підійшов, взяв та сів поряд. Вони сиділи мовчки: чоловік невизначеного віку і маленький хлопчик з великими допитливими очима. Раптом звіявся вітер і почався рясний літній дощ. Загриміло. Чоловік обняв хлопчика і пригорнув до себе, накриваючи одежиною.

– Стук! Стук! Стук! – почув хлопчик у грудях чоловіка глухе серцебиття.

– Це неправда, неправда, він має серце, чуєте? – закричав він так, ніби хтось його чув. А похмурий чоловік лише гладив малого чорну голівку і мовчав. Він вперше, за багато років, усміхнувся. Але цього ніхто не побачив, лише дощ раптово вщух і весело защебетали синички, вітаючи сонце…