Лелеки повертаються в Ірпінь. Лелеки повертаються до Бучі… Де хлопчик той, якому вчитись лінь? Дівчатка де, як вітер, балакучі?..

Щемні рядки чийогось вірша. Не цитуватиму увесь, бо це концентрований біль, від якого по швах тріщить душа. Вистачає реальності – такої, що за межею сприйняття. Замордована Буча буде з українцями назавжди, бо таке карбується на рівні родової пам’яті.

Фотохроніка з Бучі зірвала світ. Навіть у Німеччині, де нашу війну диференціюють як «не їхню», місцеві ЗМІ вибухнули докорами до влади.

«Бувають моменти, коли все змінюється. Моменти, коли щось стає очевидним, і повернення до попереднього стану вже неможливе», – йдеться в коментарі політичного тижневика Der Spiegel.

«На тлі цих шокуючих кадрів питання про те, чи втратить Німеччина при запровадженні ембарго на постачання енергії з путінської гарматної держави цілих шість процентних пунктів економічного зростання або лише три, стає якось дуже дрібним і незначним, боляче усвідомлювати, що держава, яка пишається своєю моральною установкою «Ніколи більше Освенцима!», щодня перераховує терористичному режиму по 200 мільйонів євро за нафту, газ і вугілля», – вказує Handelsblatt.

Вдумайтеся: щодня лише одна Німеччина платить росії 200 мільйонів євро! За даними іноземних розвідок, щоденний прибуток агресора від продажу газу та нафти може сягати до 800 мільйонів євро. Скільки це ракет, танків, іншої зброї… Руському поріддю пощастило з надрами і зговірливою Європою, яка, керуючись меркантильними інтересами, заплющувала очі на дії загарбника і окупанта.

Буча мимоволі підняла питання світоглядного порядку: навіщо такий світ, якщо у ньому з мовчазної згоди народів і їхніх правителів кояться страхітливі речі? Що це за життя у 21 сторіччі? До якого стану може «еволюціонувати» людина, віддаючи перевагу комфорту? Що це буде за людина, яка житиме у раю, навколо якого полихає пекло?..

Будь-які красиві дипломатичні фрази не заговорять німий докір почорнілої від горя Бучі. А ще є Бородянка, яка, за словами Генеральної прокурорки Венедиктової, за кількістю жертв і людських страждань перевершила Бучу. Є Маріуполь, південні міста і села під окупацією, і ми ще не знаємо міру зла, яка випала їм. Боже, бережи їх.

Повне енергетичне ембарго  – лише так можна зупинити агресора. Для Європи це стане тестом на усі її задекларовані демократичні цінності, кажучи просто, тестом на людяність. Невтручання військовою участю, незакриття неба – нехай, бо не хочуть поширення війни на своїх теренах. Але для чого годувати звіра, який веде війну на винищення цілого народу?

Це вибір. Побачимо, яким він буде. Наразі бачимо лише словесну метушню, бо анонсований п’ятий пакет санкцій не передбачає ембарго на енергоносії. До того ж наміри Європи, США доволі розхристані. Військові аналітики кажуть про те, що санкції мають бути узгодженими, а відтак, потрібна координація, яку має провадити саме Україна. Також слід провести арешт усього майна агресора – рухомого і нерухомого, а не обмежуватися демонстративним арештом розкішних яхт чи іномарок.

Ненависть до окупантів сягнула критичної точки. Їм прощення не буде ніколи – скільки б поколінь не минуло. Москаль споконвіків був диким, свавільним, загребущим, а зараз підтверджує свою сутність. Він не менше ненавидить нас. Вуличні інтерв’ю у різних російських регіонах із запитаннями про Україну та війну – це про абсолютне безнадійне зло, яке уже й не викликає подиву.

Київщина, Житомирщина зараз повністю звільнені від окупантів. Люди, які виїхали звідти, хочуть додому, а надто кияни, бо столиця поступово повертається до життя. Втім, їх просять трохи почекати, бодай тиждень.

Але у Пентагоні вважають, що Київ залишається під загрозою, адже близько третини угруповання російських військ, які атакували Київщину та Чернігівщину, хоч і покинули регіони, досі націлені на столицю.

Люди хочуть додому… Абсолютна більшість українських біженців (79%) планують повернутися до України після закінчення війни. Про це свідчать дані опитування Центру Разумкова.

Між тим, війна роздмухується на сході та на півдні країни. Багато хто із військових аналітиків вважають, що саме там вирішуватиметься подальший хід і результат. путін не жаліє гарматного м’яса, бо до дев’ятого травня йому потрібна для картинки бодай якась перемога.

Але наші збройні сили дадуть гідну відсіч. Часто прокручую для себе фразу, що сказав знайомий, який із перших днів служить у територіальній обороні Києва: «Наші так навчилися воювати і так навчилися не вмирати, що ми 100 процентів переможемо». Цей чоловік – закоренілий реаліст, скептик, який усе пробує на зуб.

«Навчилися не вмирати…» Дуже-дуже хотілося б захисту для наших воїнів, але… Це війна. Моя колега Зоряна Деркач перед випуском газети щоразу схиляє голову і затихає за своїм столом – їй випадає писати про сумне – про наших земляків-Героїв, які поклали свої життя за нас. Дякуємо і пам’ятатимемо завжди…

Ольга КУШНЕРИК