Дорогá  дорóга поета Тараса Бурака

 

В бібліотеці-музеї «Літературне Тернопілля» відбулася презентація нової збірки віршів тернопільського поета, журналіста, члена Національної спілки письменників України Тараса Бурака під оригінальною назвою «Доро́га́». Як зазначає сам автор, назва нової збірки не випадкова, а подвійний наголос розставляє потрібні акценти. І додає, що вже коли поезії були сформовані у збірку, то і назва книги прийшла сама собою, і перший тематичний вірш також, адже в нього на думці давно крутився вираз «дорога́ моя доро́га».

Зустріч минула в теплій атмосфері, де присутні були активними учасниками діалогу з Тарасом: допитувалися про історію написання того чи іншого вірша, щедро ділилися своїми враженнями від почутих декламацій, а ще – радо пристали на своєрідну гру, запропоновану автором, де називали номер сторінки, а поет читав поезію із книги на загаданому слухачем аркуші, і щиро дивувалися пророчим збігам та паралелям із власного життя, які виявили у заримованих рядках.

Голова Тернопільської обласної організації НСПУ, письменниця Валентина Семеняк зауважила, що тема пошуку життєвого шляху нової книги Т. Бурака не лише присутня в попередніх збірках автора, а й дуже тонко перегукується із поезією ще одного відомого поета-шістдесятника нашого краю Ярослава Павуляка. Окрім глибокого поетичного світу Тараса, Валентина Миколаївна відзначила і багатогранність внутрішнього всесвіту та надзвичайну чуттєвість душі митця слова. Також додала, що поет дуже плідний на своїй письменницькій ниві, а отже, і в літературному житті Тернопільщини, адже мало кому вдається за менш ніж два роки видати аж чотири книги.

У передмові «Магістрали ліричної дороги поета» до поетичної книги «Доро́га́» Тараса Бурака  літературна редакторка збірки, літературознавиця, членкиня НСПУ Марія Назар зазначає: «Ліричний герой постійно перебуває в ролі стороннього очевидця, однак не позбавленого всіма фібрами душі сприйняття реалії побаченого сучасного світу, який він осмислює як даність. Світу – із реаліями часу, катаклізмами, із несподіваними поворотами в долі людини. Також письменниця акцентує і на екзистенційності збірки, відсутності награної пафосності та показової патетики у віршах, наголошуючи на тому, що поезії пронизані одвертим філософуванням, аналітичними розмислами, які підштовхують читачів до власних роздумів.

І справді, кожна людина, проходячи свій непростий життєвий шлях, часом озирається назад і розуміє, якою дорогою ціною їй далися ті чи інші досягнення. Чи не тому тема людської дороги, як основна вісь пронизує творчість Тараса Бурака, до якої стежинами збігаються через своєрідний і вже впізнаваний стиль віршування і любовна лірика, і філософська, і урбаністична, і пейзажна, і соціальна? І що цікаво, всі ці стежинки пересікаються не лише на сторінках збірок митця слова, але тісно переплітаються і в межах всесвіту одного поетичного твору. Чи не тому, що майже кожен вірш написаний дорогою на роботу, як неодноразово розповідав поет? Це вже на розсуд допитливого читача, але, на мою думку, не лише назва однієї зі збірок авторства Тараса Бурака «Павутинні шляхи» перегукується із щойно презентованою книгою «Доро́га́», а й збірки «Діалоги тіней» і «Останній написаний лист», бо ж де ще можна побачити, як тіні танцюють і розмовляють, коли ще можна оцінити на смак життя і подумати про ті слова, які не були сказані вчасно, чи про ті, які зрадницьки вигулькнули на папері останнього листа… Хіба ж не в дорозі, яку ми розпочинаємо щоранку із широко розплющених очей та першого кроку?

Залишається побажати творчого розкрилля поету, і як любив казати світлої пам’яті поет зі Збаражчини Володимир Кравчук: «Нехай книжиться!»

Іванна ГРИЦІВ

Добірка поезій Тараса Бурака зі збірки «Доро́га́»

Дорога́ моя доро́га

Дорога́ моя доро́га. Мій розмитий шлях.

Я пишу тобі рядками із минулих текстів.

Ти заплутала події, згублені на днях,

І виводила на світло з-під важкезних пресів.

 

Дорога́ моя доро́га, плутані стежки.

Я губився в потойбіччях невимовних речень.

І думки блукають часто: «От якщо б…», «Якби…»,

Бо маршрути завжди різні з планами для втечі.

 

Дорога́ моя доро́га й роздоріжжя днів.

Все заплуталось клубками на цупкім папері.

Безліч виходів і входів, двері без замків.

Відбувається все вчасно в звичній атмосфері.

 

Дорога́ моя доро́га і безцінний крок.

Бути чесним із собою завжди буде в моді.

Треба рухатись крізь терни до вершин, зірок.

Темп ходьби залежить часто від пісень мелодій.

 

Димом пахне смерть

Наші крила мали силу. Рухались невпинно.

Сильні розмахи заводять в дивну круговерть.

Це все з нами мало статись. Але ж ми не винні.

Сонце обпалило пір’я. Димом пахне смерть.

 

Нас крутив у різні боки шквалом сильний вітер,

Забирав думки вчорашні в порожній архів.

У двобої хтось програє. Інший буде лідер.

Перемоги шлях обрати кожен з нас хотів.

 

Розірвати би кайдани та звільнити крила.

Обпалило сонце пір’я злетами висот.

І для нас знайдуть для страти ніж, а може, вила.

Не поглянуть в довгий список наших нагород.

 

Все мінливо. Навіть сонце затуляють хмари.

Вже згоріли наші крила більше ніж на чверть,

Ми змагаємось, сприймаєм чергові удари.

Сонце крила обпікає. Димом пахне смерть.

 

СловаМи

Слова, як загострені бритви,

Порізали душу. Пече.

Не можна усе зупинити:

Невпинно ця річка тече.

 

Слова, наче камені в спину,

Залишать на шкірі синці.

Ще трохи поб’ють середину.

Написане зм’яте в руці.

 

Словами натягнуті струни:

Окремі фальшиво звучать.

По ладу хтось пальцями суне,

І хиби вчорашні не вчать.

 

Словами писалась мандрівка:

Дорога, маршрути, шляхи.

Чотири стіни – не домівка,

Словами туди не зайти.