Звільнений з полону захисник Тернопільщини розповів про життя в неволі

44-річний житель Кременецької територіальної громади Сергій Чепрасов на собі відчув, що таке російський полон і яким жорстким може бути поводження окупантів.

Без зв’язку з рідними та на чужині він пробув 50 днів. Обміну чекав щодня, адже повернення додому – як свіже повітря для захисника, якого так постійно не вистачає в лапах російських військових.

Про що мріє захисник та як зараз почуває себе – у матеріалі “20 хвилин”.

Кожен обмін полоненими видається напруженим як для захисників, так і їх рідних. Адже дружини, чоловіки, батьки та діти бережуть всередині надію, що зараз з цих автобусів вийде саме їх рідна людина. Що більше не буде тої страшної невідомості, того болю. Що зможуть почути рідний голос, побачити рідне обличчя і нарешті обійнятися.

Крайній обмін, що відбувся сьомого березня, став дійсно щасливим для родини Чепрасових. Бо у цей день з рук окупантів нарешті вирвали і повернули додому голову родини – Сергія Олександровича.

Одним з перших інформацію про повернення Сергія Чепрасова з російського полону повідомив міський голова Кременецької територіальної громади Андрій Смаглюк. Він подякував захиснику за мужність та незламність. І привітав з поверненням на рідну землю.

— Велика радість для всієї Кременецької громади. Чепрасов Сергій Олександрович із села Малі Бережці повернувся з полону. Наш Герой був серед 130 захисників захисниць, яких вчора визволили з полону. Дякуємо за стійкість і міцність. Дякуємо усім хто долучився до повернення наших військовополонених. Віримо в нашу Перемогу! Слава ЗСУ, — написав пан Андрій.

Радіють новині рідні, односельчани та куми. Бог нарешті почув їх молитви і повернув захисника додому, на рідну українську землю.

Журналістам «20 хвилин» вдалося відшукати самого Сергія Чепрасова, його дружину Ольгу та поговорити з ними про такий складний рік повномасштабного вторгнення.

50 днів утисків та жаху…

На захист України 44-річний Сергій Чепрасов став у листопаді 2022 року. Попри те, що до цього чоловік не ніс службу, його відправили в одну з «гарячих точок». Житель Кременеччини не пручався і за наказом розпочав виконанувати завдання.

— Мене призвали до служби. Я захищав Україну в четвертій окремій танковій бригаді імені гетьмана Івана Виговського. Разом з іншими побратимами ми були в напрямку міста Соледар. Це Бахмутський район Донецької області. Так, там непросто, нашим дуже складно. Але тримаються, — розповідає Сергій Чепрасов.

Під час виконання бойових завдань чоловікові трохи побило ноги. Це сталося через вибух, що лунають на донецькому напрямку чи не щохвилини. Вже 15 січня наш земляк потрапив в лапи окупантів і опинився в невідомому місці. А далі вони були під постійним наглядом російських військових.

— Ви питаєте, як мені було в полоні? Якось було. І я, і інші хлопці трималися як могли. Нас привезли в якусь в’язницю. Про якісь людські умови утримання годі й говорити. Їсти нам давали тільки 225 г консерви та 0,75 літра води. Консерви часом були протерміновані, — згадує захисник.

Загалом у полоні житель Кременеччини провів 50 днів. Відрізок життя в полоні чоловік згадує неохоче. Під час розмови на всі питання він відповідав коротко і стисло. Але то і зрозуміло, бо час проведений під утисками та наглядом російських військових – ще те знущання.

Про те, що сьомого березня його нарешті обміняють і він потрапить в Україну, Сергій Чепрасов знав. З його слів, окупанти не приховували цю інформацію і повідомили, що везуть на обмін. Проте ставлять полонених перед фактом. Заздалегідь такою інформацією ніхто не ділиться.

Я повернувся і хочу обійняти рідних

Вдома на свого захисника, свого Героя чекали дружина Ольга, мама, а також семирічна донька Мелана, 13-річний Владислав та 19-річний Віктор. Сьоме березня 2023 року назавжди залишиться в пам’яті родини Чепрасових. Адже саме у цей день вони почули: «Я нарешті вдома, мене обміняли». Це був такий щасливий момент, ділиться емоціями пан Сергій, бо де б ти не був – вдома найкраще.

— Я постійно думав, як там моя мама, дружина, як там мої дітки. Теж переживав за них. Як тільки нас повернули в Україну, то першим ділом я хотів знайти телефон, щоб набрати до них. Хотів їх заспокоїти, повідомити, що я живий, що зі мною все добре. В їх голосі було не здивування, а справжній шок. Бо вони ж не знали, коли це станеться. У кожного було стільки емоцій, вони й плакали, і сміялися. Але то були сльози щастя, — розповідає чоловік.

Не приховує своїх емоцій і дружина Ольга. Нам розповідає, неймовірно щаслива, що нарешті її чоловіка повернули в Україну. Попри те, що з полону чоловіка звільнили тиждень тому, вони досі отримують привітання.

— Він найкращий чоловік і татко у світі. Хочу найшвидшого його повернення додому. Щоб швидше забув ці страхіття. Він настільки хороша людина, що телефон з вітаннями не вгавав декілька днів. Всі раді за нього, — каже пані Ольга.

За тиждень перебування в Україні Сергій Чепрасов поки не бачив своїх рідних, але вони всі з нетерпінням вже чекають цього моменту, бо шалено скучили. Наразі захисник проходить медичне обстеження та реабілітацію.

— Ми щодня спілкуємося з рідними або просто телефоном, або у вайбері. Зараз я знаходжуся в місті Дніпро. Тут повністю проходжу реабілітацію. На другому тижні мають приїхати сестра і дружина. Вже чекаю, щоб обійнятися. Звичайно ж, мені більше хочеться потрапити додому, зустрітися з дітьми, обійнятися. Я впевнений, вони також сумують, чекають на мене, — додає пан Сергій.

Також ми поцікавилися, про що мріє звільнений з російського полону захисник. Чи має він вже плани та що першочергово зробить після проходження реабілітації.

— Ви знаєте, я про це ще не думав. Мрії, то мрії, а наша реальність – війна. Майбутнє буде тільки тоді, коли війна закінчиться, коли настане наша Перемога. Я готовий захищати далі Україну. А все інше – після, — завершує розмову він.