Тарас ПАЛЯНИЦЯ: «Нашому поколінню випав унікальний шанс – покінчити з імперією зла»

На Слобожанському напрямку боронить Україну депутат Почаївської міської ради від ВО «Свобода», начальник відділу патронатної служби Тернопільської обласної ради, а нині – командир стрілецького відділення 35-го окремого стрілецького батальйону сержант Тарас Паляниця.

Розмовляти довго на передовій не випадає, тому просимо Тараса продовжити речення, коли видасться вільна хвилина. 

Ситуація на Слобожанщині… 

– …доволі не проста. Чи не щодня ворог обстрілює прикордонні території України із артилерії та потужних мінометів. До атакувальних дій піхотними чи механізованими підрозділами не вдається, проте, згідно з відкритими даними, якими оперую, регулярно проводить ротації своїх підрозділів.

Тільки-но вчора…

– …ми з побратимами завершили облаштування «чергових нових» укриттів на рубежі оборони, і в цьому ж укритті довелось ховатись під час чергового обстрілу та рахувати ворожі прильоти снарядів. Зі звуку було зрозуміло, що ворог використав 120-міліметрові міномети та самохідні артилерійські установки (САУ) з калібром 152 міліметри.

Запорізька АЕС… 

– …є об’єктом стандартної тактики московитів – міжнародного шантажу та залякування. Думаю, нічого серйозного з цього не буде. Самі побояться. Ймовірно, росія вдається до ядерного тероризму через програш на фронті. Якби окупаційні війська мали успіхи в бою, ніхто нічого не мінував би й обстрілів біля найбільшої ядерної станції Європи не вів би.

Білорусь…

– …білоруська армія без російських офіцерів та зброї недієздатна. Припускаю, що це брязкання зброєю також закінчиться нічим, але маємо бути готові до всього. Ще півроку тому ніхто не міг подумати, що москаль буде бомбити всю територію України, руйнувати міста та масово вбивати українців.

Тактика ворога… 

– …зазнала змін. Кацапи побачили, що українці зустріли їх не квітами, а снарядами з танків та гаубиць, протитанковими комплексами, мінометами й авіацією. Тут вже, хоч-не-хоч, а тактику змінювати потрібно. І вони змінили її. Кардинально. Якщо на початку війни ворог просто колонами йшов головними дорогами до великих міст та обласних центрів з метою захопити столицю, то тепер вбачається чітке планування операцій. Артилерійська підтримка перед атакою піхоти, розвідка дронами та БПЛА, використання коригувальників…

Слабкість ворога у…

– …відсутності мотивації серед особового складу, також тепер вже відчутна нестача артилерійського озброєння. Перевага – в артилерії та людському ресурсі. Нам необхідна велика кількість більш технологічної та сучасної зброї. Потрібні авіація, артилерія, протитанкові комплекси та засоби РЕБ. Тільки новітньою зброєю зможемо перемогти переважаючого ворога.

Наша перевага у…

– …мотивації. Ми – на своїй землі, обороняємо свій дім та свої сім’ї. Нам не потрібно чужого, але за своє ми будемо вбивати та знищувати.

Перемога буде тоді…

– …коли останній чобіт окупанта втече з нашої землі. І з Криму, і з Донбасу. Якщо почуєте якісь інші «варіанти» перемоги – не вірте. Вас дурять!

Війна навчила мене…

– …бути справжнім. Ти розумієш, що від тебе, як військового, залежить не тільки твоє життя, а й життя твоїх побратимів, боєздатність твого підрозділу та виконання поставлених командуванням завдань. Війна навчила терпінню. Такі війни не виграють швидко. Це битва на виснаження, і те, як швидко зрозумієш це, дасть можливість скоріше знайти своє місце в ній. Кожен військовий – наче гвинт у великій системі або краплина в океані. Роль кожного неоціненна, навіть якщо він думає, що не робить чогось важливого.

Довго пам’ятатиму…

– …спеку. Вона нагадує мені літо 2014-го. Тоді ми їздили до хлопців з волонтерською допомогою і спека закарбувалася в пам’яті. Цьогорічна спека інша, бо замість постійного руху на авто, на відміну від 2014-2016-го, ти працюєш над укріпленням рубежів оборони та укриттів, створюєш нові позиції для ведення вогню, займаєшся тренуваннями та вдосконаленням навичок.

Особливо важко…

– …копати в броні. Це буває не часто, але інколи доводиться. Головне, щоб піт не потрапляв в очі, бо потім потрібно довго промивати. Одяг та амуніцію можна перепрати або висушити, а от очі болюче реагують на солоний піт.

Ця війна в мене асоціюватиметься…

– …зі соняхами. Бачу їх щодня, і щодня вони подобаються мені все більше. Іноді навіть настрій піднімають. Особливо після дощу, коли сонце ще не встигло вийти з-за хмар… Як з’являється кілька хвилин на перекур, так і дивлюся на них. Дуже класно… Вони всі різні, але кожен по-своєму унікальний.

Мене вражає… 

– …підтримка місцевого населення. Є, звичайно, ті, хто чекає на «русскій мір». Думаю, такі є чи не в кожному селі, але їх меншість, і вони сидять тихо.

Вражає, що чимало місцевих допомагає ЗСУ, бо коли ми сюди їхали, то розраховували тільки на свої сили. Є люди, які готові віддати чи не останнє. Вони вже були під окупацією і, напевне, розуміють, як важливо підтримувати свою армію. Бо, як відомо, якщо не будеш підтримувати власну армію, будеш годувати армію окупанта.

Хтось пригощає домашніми продуктами, хтось допомагає ремонтувати техніку, хтось пропонує випрати одяг. Власне, вражає те, що кожен, хто хоче, готовий допомагати, говорить про це вголос.

Запам’яталися також діти з імпровізованими блокпостами. Це щось нове. Особливо тішить, коли їдеш на авто, тебе зупиняють місцеві дітлахи і просять сказати «паляниця». Коли ж пояснюєш, що це твоє прізвище, спостерігаєш щирі здивування й нерозуміння, які згодом змінюються відкритою посмішкою.

Ми возимо із собою цукерки, які передають нам рідні або волонтери. З радістю пригощаємо ними місцевих дітлахів на таких блокпостах.

Для волонтерів важливі…

– …особисті поїздки на фронт. Аби на власні очі пересвідчитись в потребах та наявному забезпеченні. З боку цивільного корисно побачити, як живе підрозділ, яким опікуєшся, аби не було такого, що хтось забезпечений «під зав’язку», а інший не має змоги купити елементарних рацій чи змінного взуття.

Спілкування з командуванням – це одне, а от бачити вживу результати своєї роботи, отримати подяку не тільки по телефону – зовсім інше. Знаю це з власного досвіду. Такі поїздки на фронт дуже заряджають, бо волонтерство – нелегка справа. Після такого хочеться допомагати знову і знову.

Важливо, звичайно, не забувати про безпеку і зрозумінням ставитися, коли командування не пускає в ту чи іншу точку через бойові дії.

Заборона в Україні УПЦ мп…

– …абсолютно на часі. Росія застосовує будь-які методи боротьби проти України. Якщо на фронті вона має локальні або малі успіхи, то використовувати церкву для пропаганди їй вдається більш ніж успішно. Дуже шкода, що сьогодні центральна влада і президент цього не розуміють. Війна – не лише за території, ми воюємо також за свідомість наших людей, за розум і менталітет.

Проросійський московський патріархат діє радянськими та імперіалістичними методами. Там здійснюється системна, кропітка і дуже акуратна робота з втовкмачування російської пропаганди та російських наративів. Наприклад, поняття «святая русь» в цій недоцеркві забороняє розуміння України як окремої держави, а насаджується переконання, що Україна лише частина чогось іншого і більшого.

«Святая Русь» – це позиція об’єднання України, росії та білорусі. Саме через те, що путіну не вдалося втілити цей задум, ми тепер маємо тисячі скалічених життів українців, бомбардування та зруйновані міста.

Саме через те, що ми боролися з наративами московського патріархату і російської пропаганди, нас не вдалось запхати в якийсь міфічний міждержавний союз і знищити незалежність.

Завданням Януковича було запроторити Україну в Митний союз, завдання московського патріархату – переконати прихожан у правильності і святості такого об’єднання. А тих, хто в цьому сумнівався, лякали гріхом.

Загалом у московському патріархаті будь-які сумніви – це гріх. Ти маєш думати так, як тобі скаже піп на службі, маєш вірити у те, що тобі оголосять на проповіді. Сумніваєшся – грішник. Це нечистий тобою керує, потрібно швидко на сповідь, де тобі «вставлять мізки». Тому і грошей на свою церковну діяльність москва ніколи не шкодувала. Путін щедро фінансував Почаївську лавру як останній укріплений бастіон «руського міра» на заході.

Московський патріархат не виконав поставлені завдання в Україні. Так само, як і Медведчук. Так само, як і Янукович. Українці вибороли право мати свою, окрему, визнану в православному світі церкву. Отримали Томос про автокефалію, а визнання всіма помісними церквами – це лише питання часу.

Українська церква вчить любити і поважати Бога, московська – боятися! Вся радянська машина була побудована на страху, так само діє і ФСБ росії, так само діє і московський патріархат.

УПЦ мп – це те ж саме, що і Медведчук, що і Янукович, те ж саме, що і чорноморський флот рф в Криму до окупації. Якщо сьогодні не заборонити мп, то, значить, і вимагати відставки Януковича було не потрібно, значить, і садити Медведчука не треба було. Там ті ж наративи, та ж риторика, та ж мета – навернути Україну до росії.

Для перемоги нам потрібні…

– …зброя і техніка. Багато. Сучасна. Високотехнологічна.

Для перемоги треба кваліфіковані військові, ті, які хочуть воювати. Вмотивовані, самовіддані, безстрашні. Дуже дивно читати новини з тилу, де за будь-яку провину цивільних лякають відправкою на фронт. Тут не виправна колонія. В ЗСУ не займаються перевихованням, на це немає часу. Нам потрібні або кваліфіковані фахівці, або вмотивовані цивільні, навіть без досвіду служби.

Навчальні центри ЗСУ працюють понаднормово. Не маєш досвіду, але хочеш воювати? Не проблема! За кілька місяців ти станеш професійним військовим. Сьогодні навіть багато західних країн запрошують на навчання військових, зокрема, аби навчити користуватися їхньою зброєю. Після коротких курсів вже підготовлені військові разом з тією зброєю відправляються в Україну і вже тут захищають рідну землю.

Ця війна була …

– …неминучою. Я знав, що ми ще будемо відкрито воювати з росією. Не думав тільки, що напад буде таким підступним і жорстоким. Нашому поколінню випав унікальний шанс – покінчити з імперією зла. Росія сьогодні робить останні потуги відродити імперію. Чи то радянську, чи то російську – хто їх зрозуміє. Ми ще будемо воювати на територіях рф і будемо свідками великих геополітичних змін. Відвоюємо свою країну та свої землі, відбудуємо міста, піднімемо економіку та підвищимо рівень життя українців. А московія просто здохне. Разом з путінськими прихвоснями та імперіалістичними замашками. Мусимо дотиснути зараз, щоб не залишати це на долю дітей.

Якщо поцікавитись історією, то росія впродовж 400 років не давала життя Україні. Забороняла мову, розстрілювала інтелігенцію, саджала по тюрмах або вивозила в заслання видатних українських діячів, захоплювала українські церкви і насаджувала «правильну» віру, відголоси якої бачимо і нині.

Україна розквітне тоді, коли рф розпадеться. Тому, так, ця війна була неминуча. Не ми її розпочали, але ми її закінчимо.