Усім відомо (і народна приказка це підтверджує), що цей інструмент найбільше потрібний саме для трапези – без неї, ложки, з’їсти, приміром, борщу не дуже вдасться. І юшки – теж. В англійській мові є схожий ідіоматичний вираз: “After death comes the doctor” (лікар приходить уже після смерті хворого). Попри відмінність у формі, зміст у ці вислови і ми, і англо-сакси вкладаємо однаковий: усе треба робити своєчасно і саме тоді, коли в цьому є нагальна потреба.
Невеселе повідомлення на сайті новин: “Російська армія почала активно застосувати ракетні та авіаудари по Запорізькій області, зокрема по містах Гуляйполе та Оріхів…”. Тут-таки коментарі інших читачів: “Погана новина”. “Де наші “стінгери”!!!??”, “Де наша ППО!?”, “Нічого не вдієш – небо так і не закрите”…
Тепер – трохи відкритої (можливо, надміру) інформації:
Міністр оборони України Олексія Резніков: “Я веду перемовини, щоб наші пілоти виїжджали на навчання. Тому що насиане час, коли ми почнемо опановувати, як мінімум, А-10, який ще називають Thunderbolt” (ті, хто знають, можуть підтвердити: машина, яка могла б стати справжньою карою для скопищ рашистської бронетехніки – І.Д.)
Усе це, разом з іншими численними зразками озброєння, виглядає обнадійливо. Щоправда, чути й голоси, що, мовляв, робити це потрібно було значно раніше – це вберегло б чимало життів наших військових і мирних громадян. І що перевага північних варварів у повітрі, котра виявляється у можливості закидати нас ракетами і бомбами з-за наших кордонів, досі залишається доволі серйозною для того, щоб вносити у життя українців величезну дозу непевності та тривоги. Цю перевагу могли б допомогти значною мірою нейтралізувати (про абсолютну гарантію не йдеться) славнозвісні американські ЗРК Patriot, однак не впевнений, що вони наразі є в переліку зразків, які будуть поставляти в Україну в рамках підписаного президентом США Дж. Байденом ленд-лізу.
Доводилося чути, наші пілоти практикуються літати на суперсучасних F-16, але їхня можлива поява на озброєнні ЗСУ – справа не завтрашнього дня. Мріяти ж про систему ППО “Залізний купол”, яка доволі надійно прикриває Ізраїль, як мовиться, нешкідливо, але й нереально – в тому числі й з огляду на те, що на території України поміститься приблизно 27 Ізраїлів, і таку дороговартісну розкіш нам ніхто не надасть. Уже добре освоєні нашими армійцями “Стінгери” і розрекламовані останнім часом німецькі “Гепарди” обмежені малими і середніми висотами. І нині акції, що проводяться в різних країнах з вимогами закрити небо над Україною, залишаються відчайдушною надією.
По телевізору ми здебільшого чуємо про те, як наші військові збираються нещадно бити росіян, коли надійде достатня кількість сучасної зброї й техніки.
Чи нададуть нам наші партнери, які щедрі на вияви солідарності та співчуття і дещо стриманіші, коли доходить до практичного боку справи, оту саму ложку і саме до обіду?
Добре, якби таки надали, а не прийшли, як отой лікар з англійської приказки, уже після смерті хворого…