Тривожні дзвони Почаївського монастиря

23 липня цього року минуло 345 років, як відгриміли постріли під час героїчної оборони Почаївського монастиря.
Ця подія майже не залишила по собі згадок у військових хроніках, проте набула неабиякого значення в історії святині. Історики і досі сперечаються про те, як саме вдалося здобути перемогу.
Та в пам’яті народній живе легенда про Почаївське диво, яка по-своєму пояснює всім наступним поколінням цей героїчний епізод в історії нашого краю.
Офіційна версія даної події така. Влітку 1675 р. під час так званої Збаразької війни зіткнулися територіальні інтереси Туреччини та Речі Посполитої. 20 липня цього ж року до Почаєва підійшов один з авангардних загонів турецько-татарського війська. Його намагання взяти штурмом монастирські укріплення за два дні не закінчилися успіхом. На третій день облоги надійшла зовнішня допомога у вигляді регулярного польського війська, а турки і татари змушені були безславно відступити від монастирських стін.
Та згідно з легендою, на вранішній зорі, коли, здається сили захисників були майже вичерпані і нещадний ворог ось-ось мав зламати спротив оборонців, над монастирем з’явилася Богородиця в блискучому сяйві, оточена ангелами з оголеними мечами, а поруч Матері Божої стояв преподобний Іов. Ворожі стріли, послані на це небесне видіння, повертались, як бумеранг, убиваючи того, хто їх випускав. У цю ж мить на допомогу обложеним прийшов архангел Михаїл разом зі своїм ангельським військом, яке і перемогло османів. У ворожому таборі зчинився переполох. Перелякані турки і татари панічно відступили.
Згодом незвичайна легенда про чудесне спасіння Почаївського монастиря набула такого великого поширення серед народу, що на цю тему складалися перекази й народжувалися народні пісні та думи.
Одна з таких пісень «Зійшла зоря вечоровая» увійшла до золотого фонду української історичної пісні після того, як була покладена на музику відомим українським композитором Миколою Леонтовичем. Ось як описується в ній ця дивовижна подія:
Ой зійшла зоря вечоровая,
Над Почаєвом стала.
Виступало турецькеє військо,
Як та чорная хмара.
Турки з татарами брами облягали
Монастир звоювати.
Мати Божая Почаївська
Буде нас рятувати.
Отець Желізо з келії вийшов
Та слізьми умліває…
«Ой, рятуй, рятуй, Божая Мати!»
На хрест вона стала,
Кулі вертала, турків вбивала,
Монастир врятувала.
У фондах ТОКМ зберігається цікавий експонат – гравюра «Чудесное избавление Почаевской обители отъ нашествия турок въ 1675 году, во время Збаражской войны» (кінець ХІХ ст. – поч. ХХ ст.), виконана в техніці хромолітографії. Вона відображає переломний момент в обороні Почаївського монастиря, коли в небі з’явилася Матір Божа з небесним воїнством, яке наводить страх на ворогів-мусульман і вони в паніці відступають.
Відомий український гравер Никодим Зубрицький виготовив мідьорит «Облога Почаївського монастиря 1675 р.» На сьогодні ця гравюра залишається єдиним автентичним зображенням військово-архітектурних споруд монастиря.
Підготувала Оксана ЗБОРІВСЬКА,
наукова співробітниця ТОКМ.