Замість весілля – десять років тюрми

Петра хоронили на третій день по смерті. Люд сполошився – закопають чоловіка, і з ним піде у могилу страшна таємниця його наглої смерті. Староста села і ще кілька жінок пішли на подвір’я до Миколи, який точно мусив щось знати. Юнак розповів усе, і наче скинув з себе важкий тягар. Так у селі Заздрість, що на Теребовлянщині, розкрили моторошний злочин, який ані серцем, ані розумом не збагнути, не осягнути. Жорстокість у первісному вигляді, не обтесана жодними виправданнями чи збігом обставин. Просто жорстокість…
Подія сталася у серпні 2015-го. І лиш наприкінці лютого у Чортківському райсуді колегія суддів оголосила вирок за умисне вбивство. На лаві підсудних – 23-річний Ростислав, житель с. Заздрість. Він не визнав провини і просив суд виправдати його. Втім, проаналізувавши усі докази, судді дійшли висновку про його винуватість «поза розумним сумнівом».
У селі Ростислава називають «Ростіком». Кажуть: непутящий, чомусь дуже агресивний. Хоча, як був підлітком, то, навпаки, здавався заляканим. Наприклад, усі старшокласники їдуть у військкомат, а Ростика везе тато, бо той сам боїться. Треба зробити флюорографію – Ростик плаче.
Хлопчина зростав і перетворювався у страшного забіяку. У клубі, як тільки Ростик приходив на танці, відразу починала панувати атмосфера неспокою, страху. Навіть припускали: а може, Ростик щось вживає – якесь наркотичне зілля, що у суміші з алкоголем робить його несамовитим.
Староста села Марія Кокітко розповідає, що юнак міг «вчепитися» безпричинно. Якось у село викликали газовика, той впорався з роботою і пішов на зупинку. Аж врапт повертається і стривожено розповідає: на зупинці який юнак почав розмахувати до нього кулаками.
Пані Марія дивується: батьки нормальні, а синок виріс ось таким… Мати Ростика декілька років була на заробітках в Італії, батько, за словами старости, «трудяга», пропадав на роботі. Він помер  рік тому – не витримав біди із сином. Раніше Ростик був судимий за крадіжки – зливав і крав солярку з людської техніки, було таке, що вкрав комп’ютер. Кожного разу батьки намагалися залагодити наслідки злочинних походеньок.
Нарешті парубок вирішив одружитися на дівчині із сусіднього села – із заможної сім’ї. Там і сільськогосподарська техніка на подвір’ї, і бізнес – батьки є власниками сільських крамниць. Здавалося б, вгамуй свою вдачу, насолоджуйся життям. Та ні… Навіть їдучи запрошувати людей на весілля, Ростик поклав у салон буса… биту. Щоправда, мати наздогнала бус іншою машиною, відібрала биту і забрала з салону одного парубка, якого перед тим Ростик насильно посадив у машину. Втім, не змогла матір передбачити усі наступні події і відвернути їх…
Отже, Ростик разом з дружбою поїхали просити людей на весілля. Господарі наливали їм «сто грамів», ті не відмовлялися. Згодом купували у крамниці ще й пиво. Ростик, їдучи з дружбою після відвідин родичів і знайомих, шукав «пригоди». Побачив велосипедистів, які їхали з риболовлі, і почав їх бусом притискати. Юнаки попадали з роверів і давай втікати. Ростик сипав їм навздогін матюки. Другим на дорозі трафився місцевий чоловік – 56-річний Петро. Він випасав худобу, а зачувши сварку з велосипедистами, накрившись парасолькою – накрапав дощ, підійшов ближче. Не знав чоловік, що йде на зустріч зі смертю…
Як згодом свідчитиме Микола – той, який був у ролі дружби, Ростик вчепився до пастуха безпричинно – мовляв, чого ти тут пасеш худобу? Неприязнь і раніше була між ними – начебто Ростик зливав з тракторця цього чоловіка солярку. Як написано у вироку, різко вивернувши кермо, Ростик спрямував бус на пастуха і … переїхав. Дружбі наказав тримати язик за зубами.
Втім, суперечку з пастухом та різкий від’їзд буса, так, що здійнялася курява – бачили із сусідніх хат, а також чоловік, який за метрів 100-150 перевертав сіно. Але ніхто й уявити не міг фінал…
Наступного дня сусіди побачили, що у літній загороді на подвір’ї Петра немає худоби, нема і самого господаря. Ходили попід вікнами, гукали, та марно. Згодом донеслася звістка, що Петрові корови пасуться на чужому городі. Люди пішли туди і неподалік у високих бур’янах побачили мертвого Петра.
Як розповідає Марія Кокітко, Петро проживав сам. По смерті батьків успадкував їхню хату (решту троє братів та сестра роз’їхалися) і господарював. Чоловік ніколи не зловживав спиртним, був спокійної вдачі.
А Ростик так і не встиг оженитися.  З того часу і дотепер він перебуває під вартою. За законом Савченко йому порахують цей час «день за два».
Хоч Микола у якості свідка стверджував, що після наїзду на пастуха з буса ніхто не виходив, схоже, що були ще якісь події, яким не дано оцінку у вироку. На місці злочину виявили сліди волочіння трупа, був також слід від тачок. Марія Кокітко, яка як староста села була присутньою при огляді правоохоронцями, каже: таке враження, що згодом сюди поверталися, може, з метою заховати труп.
За висновками судової експертизи, Петро помер від розриву легені та відкритої черепно-мозкової травми. На ньому було й багато інших тілесних ушкоджень, які характерні при ДТП.
Десять років позбавлення волі – такий вирок прозвучав для підсудного. Суд також частково задовольнив цивільний позов потерпілої сторони про відшкодування моральної шкоди – на суму 100 тисяч гривень. Зважаючи на те, що засуджений не визнавав вини, цілком ймовірно, що оскаржуватиме вирок. Тож «крапки» у цій кримінальній драмі ще не поставлено.
 
Ольга КУШНЕРИК