Яке суспільство створимо лайкою?

За дослідженнями Інституту соціальної та політичної психології НАПНУ, майже половина населення України  вживає нецензурну лексику. Разом з тим   фахівці стверджують, що хамство і лайка не є притаманними для українців. Наші предки не вживали нецензурних слів і були здоровими.
Йдучи вулицями чи  ринком міста, можна почути ненормативну лексику. Переважна більшість мешканців, які не вживають лайливих слів,  роблять  вигляд, що не почули цього, бо рідко хто зважиться дати зауваження   особам, з вуст яких злітають такі «перли». Адже брутальна лайка в громадських місцях  свідчить не тільки про повну відсутність азів виховання, а й про певну неадекватність. У перехожих такі особи  викликають бажання якнайшвидше дистанціюватися. Чому?  Бо  так легше, спокійніше,  не нарвешся на ще більшу брутальність, адже живемо за принципом  «моя хата скраю».  Ця позиція вкрай небезпечна і згубна.
Лайка проникла з вулиць у квартири,  підприємства,  офіси,  навчальні заклади, урядові установи, в ділову лексику, на телебачення, кіно,  на жаль, і в художню літературу. Мабуть, окремі сучасні письменники переконані, що без такої «словесної підливи»  пересічний читач не зрозуміє змісту їхнього шедевру.  Лаються привселюдно  високопосадовці на поважних нарадах. Мабуть, ненормативною лексикою вони підсилюють якийсь фактаж або вживають її в ту хвилину, коли відсутні будь-які доказові аргументи, а утвердити своє «я» і залишити за собою останнє слово, ой, як хочеться.  Можна тільки здогадуватися про «елітарний» рівень спілкування у високих кабінетах. Лаються у силових структурах. Вживають ненормативну лексику для підсилення своїх  наказів, гніваючись, просто для зв’язку слів чи зняття стресу. Девальвація культури і вихованості вражає.
Якщо раніше погані слова вживали люди з низьким освітнім рівнем  і переважно чоловіки, то тепер не цураються цього жінки й дівчата.  Жахливим є те, що ненормативна лексика лунає з вуст дітей. Хоча в цьому є певна закономірність. Адже коли діти з пелюшок чують, що батьки вживають словесний бруд, то вважають таке спілкування нормою і переносять цей «високий стиль» у садочок, школу, навчальні заклади,  а згодом – у власну сім’ю. Отак і замикається «виховне» коло, з якого, буває, людина виривається, зрозумівши, що цей бруд  є великим злом. Нецензурщина  негативно впливає на здоров’я не лише того, хто лається, але й того, кому адресовані ці слова, а ще   сприяє швидкому старінню і є руйнуючою силою.
  Вчені довели, що дія  брудних слів рівносильна радіаційному опроміненню такої  інтенсивності, при якій розриваються  ланцюжки ДНК і  розпадаються хромосоми, а відтак, в  організмі людини відбуваються незворотні процеси, котрі спричинюють хвороби. Це стосується і поганих думок, бо вони теж  згубно впливають на генетичний код людини,  стають бідою і для нащадків, адже наші гени  «чують»  і відповідним чином реагують.  Отже,  брутальна лайка  свідчить про емоційне неблагополуччя. Можна тільки уявити,  в якому духовному стані перебуває людина, якщо з неї фонтанує  такий негатив.
Окрім того, коли ми в громадському місці чуємо погані слова, то цим самим порушується наше право на чистий  інформаційний  простір. А свої права треба навчитися захищати. Адже в Кодексі України про адміністративні порушення (ст.173) нецензурна лайка кваліфікується як дрібне хуліганство, що «тягне за собою накладення штрафу від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від сорока до шістдесяти годин, або виправні роботи на строк від одного до двох місяців з відрахуванням двадцяти відсотків заробітку, або адміністративний арешт на строк до п’ятнадцяти діб».
Наше суспільство вже доросло до розуміння шкідливості тютюнового диму. Прийнято закон, який забороняє громадянам палити в громадських місцях. У ресторанах, барах тощо відведені окремі приміщення для тих, хто бажає вкорочувати собі віку в такий спосіб. Висять таблички «У нас не курять».  А як же бути з лайкою? Можливо, варто поруч вивісити таблички «Ненормативна лексика під забороною»? Адже люди не хочуть бути ані «пасивними курцями», ані мимовільними слухачами матірної лайки. Скидається на те, що нецензурщина, мов  інфекційна хвороба, заразила частину суспільства, а з недугою все-таки треба боротися.
Деякі психологи стверджують, що  частина людей, вживаючи обсценну лексику, позбувається стресу, психологічного напруження, тобто рятує свою нервову систему. Але як тоді бути тим, хто перебуває у хвилину «оздоровчих процедур» поруч? Хіба це не завдає їм шкоди?  Таке пояснення не може бути виправданням, адже є  категорія осіб, які знімають стрес оковитою, що  згодом переходить у  хронічну звичку і стає проблемою не тільки для сім’ї, а для всього суспільства. Алкоголізм лікарі кваліфікують як хворобу. А як бути з матірщиною, яка, може, як  піде так далі, отримати статус хвороби або, що ще гірше, стати нормою спілкування. Стосовно стресу, то його доцільно усувати фізичними вправами, музикою, молитвою тощо. Не конче вдаватися до таких радикальних способів розвантаження, які не додають здоров’я тим, хто поруч.
Як не прикро, але відбувається тотальна люмпенізація нації. Наше суспільство має достатньо проблем, тому пора  протистояти цій пошесті  всім, хто розуміє  її непоправну шкоду. Виховна, культурно-просвітницька робота має охопити сім’ї, садочки, навчальні заклади, державні установи, силові структури. Не варто сподіватися на те, що з боку влади будуть якісь розпорядження, рішення, накази, проекти, програми. Нетерпимість до цього явища варто розпочати кожному, хто усвідомлює проблему і наслідки від неї. Головне – не бути байдужим, не займати комфортну позицію «моя хата скраю».
Зіновія ГРАБОВЕЦЬКА,
викладач Чортківського державного  медичного коледжу